Анатолій Миколайович Лоюк народився 19 січня 1997 року в селі Росоша Гайсинського району Вінницької області. З дитинства мріяв стати військовим і свідомо обрав шлях служіння Україні. Після закінчення школи вступив до Національної академії Національної гвардії України в Харкові, де здобув фах офіцера та сформувався як майбутній командир. У 2018 році завершив навчання на командно-штабному факультеті академії та розпочав військову службу. Спочатку проходив службу у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка, а згодом продовжив її в окремому загоні спеціального призначення Національної гвардії України, який нині входить до складу Центру спеціального призначення «Омега».

Побратими згадували, що до підрозділу Анатолій прийшов зовсім молодим офіцером, проте швидко заслужив повагу своїми професійними якостями, витримкою та відповідальним ставленням до служби. Він не прагнув зайвої уваги до себе, залишаючись спокійною, врівноваженою людиною, яка більше говорила справами, ніж словами. З роками служби Анатолій став одним із тих командирів, на яких завжди можна було покластися у найскладніших обставинах. Побратими відзначали його впевненість, холоднокровність і здатність зберігати спокій навіть тоді, коли ситуація здавалася критичною.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну Анатолій Лоюк зустрів у складі підрозділу спеціального призначення. З перших днів війни він брав участь в обороні Київщини та стримуванні наступу російських військ на столицю. Особливо відзначився під час боїв за Ірпінь. Під вогнем противника офіцер зумів непомітно наблизитися до ворожої колони та передати точні координати артилерії, завдяки чому значну кількість ворожої техніки було знищено ще до початку її подальшого просування. За мужність і професіоналізм під час оборони та звільнення Київської області Анатолій був нагороджений нагрудним знаком Національної гвардії України «За доблесну службу».

Після звільнення Київщини він продовжив виконувати бойові завдання на Харківському напрямку. У квітні 2022 року під час бойового зіткнення з російською диверсійно-розвідувальною групою особисто знищив кількох окупантів. Того ж місяця його група була передислокована на Донеччину. Проводячи розвідку поблизу Новодмитрівки, Анатолій виявив скупчення ворожої техніки та оперативно скоригував артилерійський вогонь, унаслідок чого було знищено три танки, п’ять бойових машин піхоти та іншу техніку противника. Незабаром він помітив у небі російський вертоліт Мі-8 і влучним пострілом із переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла» збив його. Ці епізоди стали яскравим свідченням його майстерності, рішучості та високого рівня підготовки.

У червні 2022 року майор Лоюк брав участь в обороні Сєвєродонецька — одного з найважчих і найзапекліших етапів війни на сході України. Саме там найбільше проявилися його витримка, мужність і внутрішня сила. Побратими пригадували, що навіть під щільними обстрілами та під час атак переважаючих сил противника він залишався незворушним, підтримував бойовий дух товаришів і був готовий виконувати завдання до кінця. Його впевненість передавалася всій групі та допомагала вистояти у найважчі моменти.

На початку 2023 року Анатолій знову виконував бойові завдання на Донеччині. На той час він уже обіймав посаду командира 2-ї бойової групи 3-ї групи спеціального призначення. У складі розрахунку протитанкового ракетного комплексу «Стугна» майор успішно знищував ворожу бронетехніку. Лише в лютому 2023 року ним було уражено кілька бойових машин піхоти та танк противника. За словами побратимів, Анатолій завжди прагнув бути там, де його досвід і вміння могли принести найбільшу користь підрозділу. Він не уникав ризику й особисто брав участь у виконанні найнебезпечніших завдань.

Свій останній бій майор Анатолій Лоюк прийняв 31 березня 2023 року поблизу Авдіївки. Під час бою він виявив і знищив замаскований ворожий протитанковий комплекс, після чого змінив позицію та здійснив ще один результативний пуск ракети по противнику. У цей момент російська артилерія відкрила вогонь по позиції українських спецпризначенців. Один із ворожих снарядів розірвався поруч із офіцером. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. За свідченнями побратимів, навіть у свій останній бій він залишався вірним собі — продовжував нищити ворога та виконувати завдання до останньої миті.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України, Указом Президента України від 28 червня 2024 року майору Анатолію Лоюку посмертно присвоєно найвище державне звання — Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також наказом командувача Національної гвардії України він був навічно зарахований до списків своєї військової частини.

Анатолію Лоюку назавжди залишилося двадцять шість років. Він прожив коротке, але надзвичайно змістовне життя, присвятивши його службі Україні та своїм побратимам. Для рідних він залишився люблячим сином, братом і нареченим, для товаришів по службі — надійним другом і командиром, а для історії Центру спеціального призначення «Омега» — одним із тих воїнів, чия мужність, професіоналізм і відданість назавжди стали частиною бойової слави підрозділу.