Артем народився в місті Суми.

З дитинства був допитливим, відкритим до всього нового, прагнув зрозуміти, як влаштований світ, вмів добре аналізувати, задавався недитячими питаннями, йому вдавалось знайти спільну мову будь з ким. Любив бути на природі, відчував себе її частиною, грати в рухливі ігри, кататись на велосипеді, багато читав.

На базі школи пройшов повний курс театрального відділення. Спорт займав особливе місце в його житті. Це були різні види боротьби, футбол, волейбол.

Активний учасник різних спортивно-масових заходів школи і коледжу, входив до складу збірної команди з волейболу.

Артем самостійно опанував гітару, був учасником музичного гурту «LIVING STREAM» (гітара, вокал).

Навчаючись в коледжі, брав активну участь у заходах фахової циклової комісії. Був призером міських конкурсів художньо самодіяльності, захоплювався декламуванням, володів акторською майстерністю, грав на музичних інструментах. Виконував обов’язки старости групи. Дипломним проектом обрав зробити табло для спортивного залу. Табло і зараз працює, як пам’ять, яку Артем хотів залишити.

Після випускних екзаменів в університеті, був призваний на строкову військову службу, через пів року підписав контракт зі Збройними силами України, де служив у складі десантно-штурмової бригади. Учасник Операції Об’єднаних Сил, учасник бойових дій, а з 2022 року – широкомасштабної війни.

Артем мріяв робити щось важливе для світу, прагнув, щоб його робота мала глибокий сенс і користь для людей. У 2022 році став студентом магістратури Національної академії СБУ, спеціальність «Національна безпека». Після Перемоги прагнув продовжити служити Батьківщині.

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну застало Артема на військовому полігоні у Житомирській області.

Артем прагнув бути максимально корисним і ефективним, хотів робити більше. Він мріяв стояти пліч-о-пліч з воїнами, до яких у нього була велика повага за таку відданість Батьківщині. Навесні 2023 року пройшов вступні випробування, відбір, і вступив до лав «Азову».

Позивний «ДІСКАВЕРІ» обрав не випадково — з дитинства досліджував світ, шукав істину, прагнув відкриттів.

А ще він мріяв про прості речі: подорожувати Україною разом із родиною на машині, зупинятись у різних місцях, ночувати в палатках, зустрічати світанки й відчувати свободу. Для Артема була важлива сім'я, підтримка один одного. Сім'я, родина, рід - це були не просто слова. Коли збирались всі разом, це дуже цінувалось. Грали в ігри, ходили в квест-кімнати, віртуальну реальність, відвідували виставки, театр, ходили на каток, брали напрокат велосипеди всією родиною, ходили в кіно, або дивились щось дома, з подальшим обговоренням. Та багато іншого. Зараз ці спогади дуже гріють.

В свої 26 років Артем казав що для щастя багато не потрібно, життя – це і є щастя, більше якого не можливо і мріяти.

Загинув, захищаючи Батьківщину, на території Серебрянського лісництва…

Навіки 26.