2 жовтня 2024 року обірвалося життя справжнього захисника, для якого любов до рідної землі та сім’ї була найвищою цінністю. У бою з ворогом він дістав поранення, несумісні з життям. Йому було лише 26 років. Проте пам'ять про його доброту і мужність назавжди житиме у серцях усіх, хто його знав.

Віталій народився і виріс на Київщині. Він був простим і щирим чоловіком, який вмів знаходити щастя у дрібницях: у тиші над водою, коли клювала риба, в ароматах страв, які готував для близьких, у спокійних вечорах із рідними. З дитинства він захоплювався грою на сопілці. Його мелодії були сповнені тепла і гармонії, зачаровуючи всіх, хто їх чув. Гра на сопілці була його способом виразити свої почуття, знайти спокій і гармонію в душі. Закінчивши школу, він здобув освіту кухаря і став справжнім майстром кулінарії. Готуючи, він ніби створював маленькі дива, вкладаючи у кожну страву частинку душі та любові.

З 2018 року протягом трьох років Віталій проходив службу за контрактом у лавах Збройних Сил України. Його бойовий шлях розпочався на Луганщині, де він брав участь в антитерористичній операції. Після звільнення з армії почав працювати офіціантом на базі відпочинку, а згодом став адміністратором. Він умів створювати затишок, розумів, що таке турбота і тепло. Його обличчя завжди було осяяне усмішкою, яка підіймала настрій навіть у найпохмуріші дні.

З початком повномасштабного вторгнення чоловік не залишився осторонь і знову став до лав захисників, мобілізувався до Могилів-Подільського загону. Разом із побратимами мужньо боронив країну на Харківщині, Донеччині, Луганщині, Чернігівщині та Сумщині не вагаючись ризикував собою заради спільної мети — захисту України.

Проте найбільшим його щастям була родина. Дружина Жанна та маленька донечка Власта були для нього цілим світом, його натхненням та найбільшою радістю.

Він обожнював свою сім'ю і завжди прагнув зробити їх щасливими. Віталій із нетерпінням чекав на появу їхнього другого малюка — Жанна зараз на сьомому місяці вагітності.

«Він був найкращим чоловіком і батьком, про якого можна було мріяти», — говорить дружина, пригадуючи найтепліші моменти їхнього життя. «Міг зігріти однією своєю усмішкою, обійняти так, що ставало спокійніше на душі.

Коли дивився на нашу донечку, його очі світилися такою ніжністю, що я знала — він завжди буде поруч, захищатиме нас, оберігатиме».

Побратими згадують його як людину з великим серцем, доброго і щирого друга. Його присутність завжди приносила спокій і впевненість, адже всі знали: на нього можна покластися. «Віталій завжди був поруч, коли це було потрібно, ніколи не залишав друзів у біді», — розповідають вони. "Був тією людиною, яка підтримувала у найскладніші моменти і дарувала надію, навіть коли здавалося, що її більше немає».

Життя Віталія обірвалося занадто рано, але його світло, яке він дарував рідним і друзям, ніколи не згасне. Він був більше, ніж просто прикордонник, більше, ніж просто чоловік і батько — був тим, хто вмів любити всім серцем, хто приносив радість і затишок у кожен день. Його пам’ять житиме у посмішках його дітей, у теплих згадках, які залишилися у кожному, хто його знав.