Діхтярук Дмитро Володимирович. Загинув 19.01.2025 року у н.п. Миколаєво-Дар'їно суджанського району курської обл.

Дмитро народився 20 червня 1984 року в с. Носківцях на Вінниччині. Після закінчення Носківецької ЗОШ у 2001 році вступив до ВПТУ м.Вінниці за спеціальністю "Телемайстер". Зростав у люблячій родині разом з сестрою. З ясними очима наповненими добром, щирою усмішкою та кучерявим волоссям у дитинстві. З самобутнім характером, підлітковим максималізмом та веселощами в юнацтві. З вірністю, чесністю та бажанням, щоб все було правильно, у дорослому віці. Він собою ніколи не обтяжував інших. І так беріг свою сім'ю...

З 2002по 2004роки проходив строкову військову службу у м.Вінниця на посаді стрілець-кулеметник.

З 2005 по 2015 роки працював у МВС України у Вінницькій області на різних посадах.

Заочно навчався у Київській Національній академії Внутрішніх справ України. Мій чоловік був одним з перших, хто без вагань став на захист України ще під час АТО у 2015 році, працюючи в поліції. Це вчинок справжнього чоловіка, справжнього сина України, якого не зламав страх.

З 2016 року перебуваючи на контрактній службі в ЗСУ, пройшов бої на Донеччині, обороняючи Краматорськ, Авдіївку, Волноваху. Незважаючи на важкі контузії, продовжив службу, де багаторазово отримував грамоти та відзнаки від командування в/ч А2656. Під час повномасштабного вторгнення виконував ключові завдання керівництва в/ч ,забезпечуючи зв'язок ОК"Захід".

З 07.01.2025 року був переведений на посаду навідника - оператора 1 відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону 21 механізованої бригади оперативного командування "Південь" Сухопутних військ Збройних сил України в/ч ,в складі якої разом з побратимами виконували складні бойові завдання та героїчно тримали оборону в районі н.п.Миколаєво-Дар'їно Суджанського району Курської області.

Проте ворог маючи значну перевагу в чисельності особового складу та техніці наніс нищівний удар.

Дмитро отримав важкі поранення та ушкодження хребта. Незважаючи на пошкоджені балками покрівлі, ноги, намагався допомогти побратимам, забувши про важливе правило "спочатку допоможи собі". Я знаю, що він не вмів по іншому. Завжди, був тим, кому не байдуже.

Жив Героєм, і загинув Героєм, у результаті удару в автомобіль евакуації FPV-дрона противника 19 січня 2025 року, внаслідок вибухово-уламкового поранення з переломами кісток черепа.

Тіло його було евакуйоване 21.01.2025року.

За час служби Дмитро був вшанований такими державними та відомчими нагородами: медалями "За вірність у військовій службі", "Захиснику Вітчизни", "Учасник АТО", "Ветеран війни", "Участь в антитерористичній операції", відзнакою Міністра оборони України "20 років сумлінної служби".

Наразі поданий командуванням в/ч на нагородження орденом за мужність ІІІ ступеня.

До останнього подиху старший солдат Діхтярук Дмитро Володимирович залишався вірним присязі, своєму народові, своїм побратимам та своїй Батьківщині. Незважаючи на небезпеку, постійні артилерійські та мінометні обстріли зі сторони агресора, напружену обстановку, проявляв лідерські якості та сталевий характер, чим мотивував особовий склад на виконання надскладних бойових завдань.Відважний Воїн, Людина Слова.Самовіддано захищав наше право на життя. Не зламавшись. Не зрадивши себе. Я не хотіла, щоб він був Героєм.

Я хотіла, щоб він просто ЖИВ, щасливо жив.Його сміливість - приклад для цілого покоління. У нього залишились дружина, донька, батьки, сестра