Маклахов Євгеній Віталійович народився 10 квітня 1992 року та жив в Києві. Євген навчався в школі 232. Закінчив Київське вище професійне училище технологій та дизайну. З підліткового віку захоплювався комп.іграми, вивчав гру на гітарі. В компаніях друзів це було йому в нагоді.

З листопада 2011 проходив строкову службу у Львові. Сказав, що в армії багато що переоцінив в своєму житті. Працював в лавах ДСНС, УДО, в ТОВ "Індиго М'юзік Київ". Завжди був готовий допомогти друзям і знайомим будь в чому, чи то перевезти речі на нову квартиру, чи допомогти грошима на операцію. "Все буде добре" впевнено казав хрещеній після чергового обстрілу, коли забіг до неї погрітись з блокпоста поруч з її будинком, і так заспркоював бухгалтерку зі своєї довоєнної роботи, яка відносилась до нього як до своєї дитини, бо мала такуж дочку 92 р.н.

24 лютого 2022 зранку, дізнавшись про початок вторгнення, пішов до воєнкомату та був зарахований до лав ТРО м. Києва. Чергував на блокпостах міста. Тут від товариша з'явився у нього позивний: Лимон. Ходив мовчазний і серйозний, от Олег і почав казать: що ти завжди "кислий" як лимон. Так і прилипло псевдо. Олег загинув, а Женя згодом хотів змінить позивний, але в пам'ять про загиблого Олега не зміг.

В травні 22 року була перша ротація на схід в Донецьку область.Повернувся на моє день народження 6 липня з квітами.

Далі знов служба в Києві. Навесні 2023 пройшов курс тактичної медицини, знову ротація на схід до Костянтинівки. Перед від'їздом попросив ланцюжок для нового кулона - купив руну Альгіз. Захопився віруваннями та переказами про вікінгів. Чи в серйоз, чи ж насправді вірив в Асгард, Вальгаллу, куди по скандинавських віруваннях потрапляють після загибелі найхоробріші воїни. Він був такий, а ще якийсь відчайдушно чесний перед собою та перед іншими. Якось попросила його на правах старшого побалакать з молодшим братом про шкідливі звички, а він аідповів, що в його віці робив так же і тому не має права щось "втирать йому".

Виконував бойові завдання, рятував поранених товаришів. Часто був підтримкою для тих хто поряд, бо зберігав рівновагу та спокій хоч і зовні. Не берігся, не уникав небезпек.

Дуже розсердився дізнавшись, що 14 липня молодший від нього на 11 років брат записався в Азов. Сказав я мала забрать у нього документи і не пустить. А я хотіла сказать "Він мене не послухав би як і ти", але чомусь не сказала.

23 липня на пункті евакуації поранених поблизу Кліщіївки в Бахмутському районі під час артобстрілу отримав вибухові травми, що призвели до смерті. Відчуття, що це відбулося не зі мною і уявить що його вже нема я не могла, я не могла навіть плакать.. Розуміння навалилось пізніше.

Як розказали побратими, Женя вийшов із свого укриття, бо почав стогнати від болю поранений побратим Соболь, якому вже надали медичну допомогу але не встигли сховать перед обстрілом. Женя мав би почекати, поки закінчиться обстріл, але мабуть йому було не зручно ховатись і не відгукнутись на чужий біль. Наступний приліт і він сам отримав поранення, почав накладать собі турнікет і знов приліт...останній. Отримав ушкодження не сумісні з життям внаслідок військових дій, як написано в документах: Причина смерті пов'язана із захистом Батьківщини. Назавжди 31.

Хлопці привезли речі Жені і заповіт від нього, його прах розвіяти в Карпатах, бо після війни збирався туди в подорож.

Ми розвіяли.

Маклахов Євгеній був нагороджений:

Посмертно отримані пам'ятні від 112 бригади та від Управління держ. охорони.

Медаль "За врятоване життя" орден "За мужність" ІІІ ступеню.