Є люди, яких життя випробовує ще з перших років, ніби перевіряє, скільки болю може витримати маленьке серце. Таким був Євгеній Кушнаренко. Він народився 25 липня 1991 року в селі Індустріальне Херсонської області. Його дитинство не було схоже на безтурботну казку. Коли хлопчикові виповнилося лише вісім років, помер його батько, а ще через два роки він назавжди втратив маму. У десятирічному віці Женя залишився круглим сиротою. Його усиновив дядько, однак доля розпорядилася по-своєму, і згодом хлопець потрапив до Садівського інтернату. Там він навчився бути сильним, мовчазним і самостійним. Він ніколи не скаржився на життя, не просив жалю й не звинувачував долю за те, що вона так рано забрала в нього найдорожчих людей. Після закінчення інтернату Євгеній вступив до Цюрупинського професійного ліцею, де здобув професію електрика. Закінчивши навчання, приїхав до сестри на Буковину, працював будівельником, не боявся жодної роботи й чесною працею заробляв на життя, мріючи лише про одне — створити родину, якої сам був позбавлений у дитинстві.

З 26 грудня 2024 року Євгеній Кушнаренко виконував бойові завдання на Донеччині. Із двох виходів він повернувся, а третій став останнім. 10 березня 2025 року ми говорили перед його виїздом на бойове завдання. Куди саме він вирушає, не сказав. Лише попросив берегти дітей.