Історія Героя починається не з війни. Вона починається значно раніше — з дому, дитинства, людей поруч, перших мрій і того життя, яке людина день за днем будує власними руками. Саме таким було життя Ігоря. Його дитинство та шкільні роки минули у селі Берестяги на Кіровоградщині. Згодом він навчався у Чернівецькому технікумі залізничного транспорту, а Чернівці стали містом його дорослого життя — тут була його родина, робота, дім і майбутнє, яке він будував і про яке мріяв. Ігор мав золоті руки. Працював механіком на СТО, займався пасажирськими перевезеннями, мав власну справу. Особливе місце в його житті посіла земля — він займався аграрною справою, вирощував зернові й любив бачити, як праця його рук дає результат. Він узагалі був людиною не гучних слів, а вчинків. Спокійний, працьовитий, надійний. Якщо щось ламалося — лагодив. Якщо виникала проблема — знаходив рішення. Якщо комусь із близьких була потрібна допомога — просто був поруч.

На війні його знали як «Баркаса». Позивний став частиною його військової історії, але за ним завжди залишався той самий Ігор — чоловік, якого чекали вдома. Людина, яка ще зовсім недавно працювала на землі, ремонтувала техніку, будувала плани, виховувала сина і просто жила своє звичайне, таке дороге тепер життя. Його бойовий шлях проліг Запорізьким напрямком — через Роботине та Вербове, через місця важких боїв, де щодня доводилося робити те, що ще недавно здавалося неможливим. Свою роботу Ігор виконував так само, як усе в житті: сумлінно, точно і до кінця. Поруч із побратимами він виконував бойові завдання, захищаючи Україну і тих, заради кого колись залишив дім. Саме там, поблизу Вербового Пологівського району Запорізької області, виконуючи бойове завдання, Ігор загинув унаслідок мінометного обстрілу противника.