Мій коханий чоловік, найкращий у світі татусь, Любарський Олександр Васильович народився в селі Мирогоща Дубенського району Рівненської області 19 червня 1981 року.

Навчався у місцевій школі, після школи вступив у Мирогощанський аграрний коледж, де ми і познайомились та закохалися.

Після коледжу 2000 році , пішов проходити військову строкову службу .

Ми підтримували одне одного і постійно листувалися, час пролетів. Після армії вступив у Львівський національний аграрний університет здобувати вищу освіту інженера - механіка. І нарешті настав найщасливіший ден у нашому житті 15 вересня 2003 року ми одружилися. У нашій щасливий сім’і народились дві донечки ,татові принцеси Вікторія та Іванка , ми працювали, любили відпочивати на природі з дітьми, мріяли.

В перше став на захист України у 2014-2015 у складі 44 артилерійської бригади. Тому коли у 2022 році коли почалась повномасштабна війна, маючи бойовий досвід пішов захищати ,, своїх принцес,, від ворога. Спочатку Бахмут, потім Харківська область.

Старший солдат, позивний ,,Дубно,, командир відділення, 14 механізованої бригади імені князя Романа Великого 2 батальйону 5 роти, прийняв свій останній бій 03 лютого 2023 року, де був смертельно поранений, помер на руках у побратимів.

Тіло й досі не вдалося повернути на батьківщину, територія окупована.

Сльози, не вгамовна біль , розпач уже три роки. Єдине, що не втрачаємо надії , повернути тіло нашого Янгола додому, щоб гідно поховати Героя.