Харюк Руслан Васильович – головний сержант розвідки 47- ОМБр , сержант.
Народився 23 грудня 1994 року в селі Плоска, Чернівецької області.
Закінчив Плосківську загальноосвітню школу. Проходив військову службу в лавах Національної гвардії України. Працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Підрозділ швидкого реагування «Тигр».
У 2022 році добровольцем мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у Силах спеціальних операцій Збройних сил України. Позивний «King».
З 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. У вересні-жовтні 2022 року був учасником Слобожанського контрнаступу. Брав участь у звільненні населених пунктів Харківської області, зокрема, села Борщова Липецької територіальної громади Харківського району та міста Куп’янськ. Потім був учасником битви за місто Бахмут Донецької області.
12 жовтня 2022 року отримав важкі осколкові поранення ніг. Під час лікування займався волонтерством. Після проходження довготривалої реабілітації повернувся до війська. Пройшов військове навчання у Великій Британії. Служив інструктором 355-го навчального механізованого полку 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України.
З 14 червня 2024 року був прикомандирований головним сержантом розвідки 47-ї ОМБр . Воював на Покровському напрямку.
27 червня 2024 року за офіційною версією сержант Руслан Харюк загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого танкового обстрілу поблизу села Сокіл Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області.
6 липня 2024 року похований на кладовищі села Плоска.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (20.09.2024; посмертно), медалями.
У селі Плоска на будівлі школи, де навчався Руслан Харюк, йому відкрито меморіальну дошку.
Він був людиною, яка жила любовʼю до Батьківщини. У кожному його рішенні, у кожному кроці відчувалась ця незламна відданість. Руслан ніколи не шукав легких шляхів. Там, де було складно- він ішов першим. Там, де було страшно- залишався спокійним і зібраним. Він умів бути опорою для інших, навіть тоді, коли самому було важко. Він умів підтримати простими словами, які звучали щиро і впевнено. Поруч із ним ставало спокійніше, навіть у найважчі моменти. Для мами- він був цілим світом і гордістю. Для побратимів- братом, за яким ішли. Для друзів- людиною, на яку можна покластися. Для мене він був більше, ніж просто коханою людиною- він був моїм домом, моєю підтримкою, моєю опорою і тим, кого я чекала. Руслан мав мрії, як і кожен- про сім’ю, про життя без війни, про майбутнє. Він хотів любити і бути поруч. Хотів жити просте життя, яке так і не встиг прожити.
Він залишив після себе не лише пам’ять, а й силу, яка живе в кожному, хто його знав. Справжній, впертий , справедливий ,відданий, сильний - таким він назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і серці коханої.
