Вадим Зеленюк народився 10 червня 1988 року у місті Красилів на Хмельниччині — у невеликому місті, де його ще змалку знали як щирого, відкритого і впертого хлопця, який ніколи не відступав перед труднощами. Однокласники та тренери згадували його людиною справедливою, надійною і дуже скромною. Він не любив зайвих слів про себе, але завжди був готовий допомогти іншим. Ще в дитинстві стало зрозуміло, що спорт для нього — не просто захоплення, а спосіб життя. У Красилівській дитячо-юнацькій спортивній школі Вадим займався дзюдо та самбо. Тренерів вражала його наполегливість: поразки не ламали його, а лише змушували працювати ще більше.

Після дев’яти класів він продовжив навчання у Республіканському вищому училищі фізичної культури, а згодом вступив на факультет внутрішніх військ Київського національного університету внутрішніх справ. Саме там остаточно сформувався його характер — дисциплінований, витривалий, спокійний у складних ситуаціях. У 2010 році, після завершення навчання, молодий офіцер був направлений до загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України.

Водночас спорт залишався невід’ємною частиною його життя. Вадим став майстром спорту України з самбо та кандидатом у майстри спорту з дзюдо, здобував перемоги на українських та міжнародних турнірах, був чемпіоном Європи з універсального бою, призером Кубків Європи й світу. У 2013 році він став бронзовим призером чемпіонату світу з бойового самбо у ваговій категорії до 68 кілограмів. Для багатьох він міг би стати винятково спортсменом високого рівня, але сам Зеленюк обрав інший шлях — військову службу.

Із 2014 року він неодноразово виконував бойові завдання на сході України у районі проведення АТО та ООС. Побратими згадували, що навіть у найнебезпечніших ситуаціях Вадим залишався врівноваженим і впевненим. Він умів заспокоїти інших, взяти відповідальність на себе і діяти першим. Його характер багато в чому нагадував спортивний — постійне прагнення бути сильнішим, витривалішим, кращим за вчорашнього себе.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року майор Зеленюк повернувся до рідного підрозділу «Омега» та знову став до бою. Спочатку він обороняв Київщину у складі розвідувальної групи. Разом із побратимами вони проводили надзвичайно ризиковані виходи у тил ворога, виявляли маршрути пересування окупантів, спостережні пости та місця скупчення техніки. Під час однієї з таких операцій групі вдалося передати координати великого скупчення російської бронетехніки — близько двадцяти чотирьох одиниць. Після удару української артилерії лінію фронту вдалося відтиснути майже на дванадцять кілометрів.

Згодом Вадим воював на Ізюмському напрямку. Там особливо проявилися його людяність і самопожертва. Під час одного з боїв він допоміг врятувати тяжкопораненого військовослужбовця, який кілька діб перебував у ворожому оточенні. Попри обстріли, Зеленюк виніс пораненого на собі, фактично подарувавши йому шанс на життя. В іншому бою його група знищила кілька одиниць ворожої бронетехніки та значну кількість піхоти, зірвавши подальший наступ противника.

У червні 2022 року майор Зеленюк брав участь у боях за Сєвєродонецьк. Під час штурмових дій на території місцевого авторемонтного заводу група українських спецпризначенців змогла взяти у полон шістьох російських військових, отримавши важливу інформацію для подальших дій українських сил. Побратими згадували, що Вадим постійно прагнув вдосконалювати свої навички, вивчати нову зброю та тактику. Саме тому з липня 2022 року він увійшов до складу групи застосування ПТРК «Стугна» і майже щодня працював у «сірій зоні», проводячи розвідку та підбираючи позиції для роботи комплексу.

22 липня 2022 року його було нагороджено медаллю «За військову службу Україні».

Свій останній бій Вадим Зеленюк прийняв 22 серпня 2022 року поблизу Красногорівки на Донеччині, на підступах до Авдіївки. Підрозділ «Омеги» отримав завдання відбити штурм противника і втримати визначені рубежі. За допомогою ПТРК NLAW було знищено дві ворожі бойові машини піхоти разом із екіпажами, однак російська піхота продовжувала наступ. Вадим одним із перших висунувся назустріч противнику. Уже поранений, він не залишив позицію і продовжував вести бій, прикриваючи своїх побратимів. Коли група потрапила під мінометний обстріл, осколок міни став для нього смертельним.

Йому було лише тридцять чотири.

26 серпня 2022 року Вадима Зеленюка провели в останню путь у рідному Красилові. Люди ставали навколішки вздовж дороги, проводжаючи офіцера, спортсмена, захисника. Перед його труною несли не лише бойові нагороди, а й численні спортивні медалі — символ двох шляхів, у яких він однаково чесно й самовіддано служив своїй країні.

6 жовтня 2022 року майору Вадиму Сергійовичу Зеленюку було посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Після його загибелі пам’ять про нього продовжила жити не лише серед побратимів і рідних, а й у спортивній спільноті. Його ім’ям назвали дитячо-юнацьку спортивну школу у Красилові, на його честь проводяться турніри з дзюдо та самбо, а побратими організовують пам’ятні забіги. Для багатьох він залишився прикладом людини, яка однаково гідно проявила себе і в спорті, і на війні — без пафосу, без гучних слів, але з великою внутрішньою силою та відданістю своїй справі.