Валерій Сенько народився 24 серпня 1980 року в місті Ічня на Чернігівщині у звичайній, працьовитій родині. Батько пішов із життя, коли хлопчикові було лише чотири роки. Виховував його вітчим — Олександр, якого Валерій щиро любив і поважав.

У 1998 році був призваний до лав Збройних Сил України, проходив службу в навчальному центрі «Десна», де отримав звання сержанта.

Після служби оселився у Києві. Саме тут зустрів свою майбутню дружину — Інессу Георгіївну, з якою створив міцну і люблячу родину. У подружжя народився син — Ельдар Валерійович (2001 р.н.). Також у Валерія залишилася мама — Ніна Іванівна Сенько, яка виховала доброго, чесного та мужнього сина.

Більше дванадцяти років Валерій працював у столиці в офтальмологічній лабораторії — клініці US Optics (OLC), спочатку водієм, а згодом — керівником транспортного відділу.

У вільний час він любив риболовлю, прогулянки на природі, музику та поезію. Був надзвичайно комунікабельним, дотепним, з гострим почуттям справедливості та великою відповідальністю. Завжди готовий допомогти, підтримати, зробити добро.

Влітку 2023 року, не вагаючись, пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Служив у складі 142-ї бригади, 460-го піхотно-штурмового батальйону, де займав посаду командира 1-го відділення 3-го взводу 3-ї роти.

Сержант Сенько був справжнім лідером — турботливим, уважним, справедливим. Побратими говорили про нього як про людину з великим серцем і щирою душею. Його відділення пройшло бойовий шлях від Харківщини до Донеччини.

27 березня 2024 року Валерій загинув прикомандирований до 79 штурмової бригади, під час виконання бойового завдання із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Він віддав життя біля м. Покровськ Донецької області, на позиції “Пума”, внаслідок ураження FPV-дроном.