Поруч з Андрієм я завжди почувалася захищеною, нічого не боялася — знала, що він сильний і завжди мене врятує.Він був асом своєї справи. Він умів усе: і смачно готувати, і розсмішити.
З ним було добре жити…
Найкращий чоловік. Назавжди мій Герой 🤍
11 років війни на «нулі» - це шлях, який під силу лише людині зі сталі!
АНДРІЙ ІВАНОВ був справжнім патріотом своєї Батьківщини. Народився у селищі Золочів Харківської області, випускник місцевої гімназії №1, спортсмен, колишній прикордонник та працівник ВСП «Полтавський ЦМКР» АТ «Укрзалізниця».
1 вересня 2014 року він свідомо залишив мирне життя та добровільно став на захист територіальної цілісності України. З того дня фактично понад 11 років безперервно перебував у бойових діях.
Його бойовий шлях охоплює найгарячіші напрямки війни: Донеччину та Луганщину під час АТО/ООС (Щастя, Станиця Луганська, Трьохізбенка, Сватове), оборону рідного Харкова у лютому 2022 року, звільнення Балаклії та Куп’янська під час Харківського контрнаступу, бої за Бахмут та Часів Яр, оборону Покровського напрямку, участь у стратегічній Курській операції 2024–2025 років…(це лише частина населених пунктів, їх значно більше, і всі вони підтверджені документально).
За роки служби бойові заслуги Андрія були відзначені численними державними та відомчими нагородами, зокрема:
Орден «За мужність» III ступеня (2022 р.);
Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» (2023 р.);
Медаль «Захиснику Вітчизни» (2020 р.);
Нагрудні знаки та відзнаки Міністерства оборони України «Знак пошани» (2017 р.),
«За зразкову службу» (2022 р.);
Відзнака Міністра оборони України «10 років сумлінної служби» (2024 р.);
Відзнака командира 92-ї ОШБр. «Честь і доблесть» ІІ ступеня (2024 р.);
Медаль «Івана Сірка» за доблесть, честь і славу (2019 р.);
Медаль «100 років 92-й ОМБр» (2018 р.);
Нагрудний знак «Учасника АТО» (2015 р.);
Одного разу Андрій сказав: «Я роблю все, що можу, щоб ця війна не передалася нашим дітям».
Свій останній бій Андрій прийняв 25 жовтня 2025 року в районі населеного пункту Новий Донбас на Покровському напрямку.
Навіть після отриманих важких поранень він протягом наступного місяця боровся за життя в реанімації лікарні ім. Мечникова, демонструючи виняткову силу духу та незламну волю.
22 листопада 2025 року, за три дні до свого 46-річчя, його серце зупинилося.
Без батька залишилися син і донька, для яких він був цілим світом і головним захисником!
Поруч з Андрієм я завжди почувалася захищеною, нічого не боялася — знала, що він сильний і завжди мене врятує.Він був асом своєї справи. Він умів усе: і смачно готувати, і розсмішити.
З ним було добре жити…
Найкращий чоловік. Назавжди мій Герой 🤍