Андрій
Токар

“Його патріотизм був непоказним – він був частиною його душі. Андрій завжди говорив правду в очі та приходив на допомогу без вагань. Він був малослівним, але людиною слова та честі, мав власну думку і свідому громадянську позицію”, – ці слова про загиблого воїна Андрія Токара звучать у спогадах побратимів та близьких людей. Його історія життя в пам’ять про відважного бійця, що поклав найдорожче на пекельний вівтар війни за свободу та незалежність України.

Андрій Ігорович Токар народився 10 січня 1993 року в місті Львів. У родині він став другою дитиною. Із самого дитинства вирізнявся спокійним характером, а зі шкільної лави почав проявляти гострий розум та неабияку допитливість. Мати Галина Іванівна каже про Андрія, що він був із тим особливим щирим серцем, яке неможливо забути кожному, хто його знав. Добре вчився, мав багато друзів, захоплювався футболом та допомагав батькам і рідним.

Після закінчення школи вступив до Львівського фахового коледжу харчових технологій та бізнесу Національного університету харчових технологій, де здобув диплом технолога.

У житті Андрій визначив для себе цілі та без упину працював заради їх реалізації. Мав досвід роботи за кордоном, але повернувся до батьківського краю та зайнявся будівництвом, створював нове власними руками.

На заваді здійснення мрій молодого хлопця стало повномасштабне російське вторгнення в Україну 22 лютого 2022 року. Війна застала Андрія та його родину в рідному Львові. І ось, коли настав час взяти до рук зброю та стати на захист своєї держави і близьких, він із честю виконав свій обов’язок. У вересні 2023 року він одягнув армійський піксель та приєднався до лав 456 бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди. Андрій Токар обіймав посаду стрільця підрозділу охорони військової частини. Тривалий час він виконував завдання з охорони та оборони важливого військового об’єкта.

– Спочатку Андрію було важко пристосуватися у війську, але він проходив свій шлях спокійно та врівноважено, вражала його доброта та чуйність. Ця людина ніколи б не залишила побратима в біді, завжди допомагав, чим міг, – пригадує командир взводу Андрія.

У військовому колективі хлопець швидко здобув гарний авторитет своїм вмінням кмітливо вирішувати складні завдання. Згодом солдат Андрій Токар разом зі своїм підрозділом вирушили до Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. Після посилених тренувань із вогневої та бойової підготовки, тактичної медицини, тактики ведення бою за сучасними реаліями війни та злагодження воїни відправилися на передові лінії оборони, щоб власноруч дати відсіч російському ворогові.

Андрій провоював на Херсонщині довгих 10 місяців та пліч-о-пліч із морськими піхотинцями виконував найризикованіші бойові завдання поблизу населеного пункту Кринки, що було важливим для створення плацдарму контрнаступальної операції українських військових. Ці завдання стали для нього справжнім викликом і водночас – бойовим хрещенням. Уже тоді південний плацдарм на лівому березі Дніпра був одним із найнебезпечніших місць на фронті через високу інтенсивність артилерійського вогню противника та великої кількості дронових атак.

– Ми служили в одному підрозділі та разом виконували бойові завдання в Херсонській області. Період випав дуже складний, адже тоді йшла запекла боротьба з росіянами за населений пункт Кринки. Андрій – мій побратим, і він запам’ятався мені веселою та розумною людиною, кожен виклик ми сприймали завжди зі сміхом. На позитиві, по-іншому там не можна, – ділиться спогадами про побратима Юрій на псевдо “Чорний”.

Восени 2024 року підрозділ Андрія передислокувався на Донеччину. Андрій активно брав участь у відбитті російських штурмів, де ворог намагався прорватися за околиці міста Курахове. Кожен день для українського воїна був насичений ризиком. Боєць проявляв відвагу та надлюдську стійкість під час боїв із росіянами, та 7 листопада 2024 року в результаті артилерійського обстрілу противника по позиціях українських бійців поблизу села Іллінка він отримав важкі поранення. Із того часу побратими та родина військового вважали його безвісти зниклим.

– Андрій мав великі плани на майбутнє: створити власну сім’ю, народити та ростити дітей і просто жити в незалежній вільній Україні, але, на жаль… – тремтячим голосом розповідає мати захисника.

На жаль, останні дні осені 2025 року стали найтрагічнішим періодом для близьких та друзів Андрія, коли зникли будь-які надії, що він вижив, коли з’ясувалося, що той холодний листопадовий день став для нього останнім. Побратими із впевненістю згадували: “У ту мить Андрій міцно стискав зброю в своїх руках”.

3 грудня родичі, близькі, друзі та всі, хто знав Андрія, зібралися на Личаківському кладовищі у Львові, щоб провести в останню земну дорогу українського воїна. Жахлива втрата залишила назавжди самотніми люблячих батьків, сестру та брата.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдат Токар Андрій Ігорович удостоєний високої державної нагороди, – Указом Президента України № 54 від 14 січня 2026 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, на жаль, посмертно.

Ми завжди пам’ятатимемо кожного українського бійця, що поклав своє життя у боротьбі з проклятим ворогом. Кожне ім’я, кожен подвиг на війні має свою історію…

Вічна шана та честь герою!