Артем
Любий

У багатьох важливих моментах життя Артема Любого поруч був його брат-близнюк. Вони разом росли, у листопаді 2017 року разом були призвані на строкову військову службу, а у 2018-му разом склали вступні випробування до військового навчального закладу Національної гвардії України. Для Артема цей шлях став професією: від строкової служби й контракту — до офіцерських посад, а згодом до Центру спеціального призначення «Омега», служити в якому він хотів ще з курсантських років.

Артем Вікторович Любий народився 21 жовтня 1997 року в Хмельницькому. Зростав у люблячій родині разом із братом-близнюком, з яким був міцно пов’язаний упродовж життя. У родині братів виховували чуйними, відповідальними, з повагою до людей, любов’ю до Батьківщини й відчуттям обов’язку.

Навчався Артем у Хмельницькій загальноосвітній школі № 13. Був активним у шкільному житті, не залишався байдужим до несправедливості. Після школи вступив до вищого професійного училища, де здобув професію електрика. Працювати почав за фахом — електриком у міському комунальному підприємстві «Хмельницькводоканал».

У листопаді 2017 року Артема разом із братом призвали на строкову військову службу до Національної гвардії України. Уже у квітні 2018 року Артем підписав контракт і був зарахований на посаду помічника гранатометника. Тоді ж він прагнув здобути вищу військову освіту. У 2018 році брати склали вступні випробування й розпочали навчання на факультеті «Державна безпека» у військовому навчальному закладі НГУ.

Навчався Артем на відмінно. Військові науки давалися йому легко, а за рівнем фізичної підготовки він був серед найкращих на факультеті. Одногрупники згадували його щирим, завзятим і дуже дотепним, людиною, яка вміла підтримати й допомогти. Вони також відзначали його доброзичливість, старанність і відповідальність.

Повномасштабну війну Артем зустрів на останньому курсі. Отримав офіцерське звання лейтенанта й розпочав службу на посаді командира патрульного взводу у Вінниці. За вісім місяців служби проявив себе професійно грамотним офіцером, здатним вирішувати службові питання, після чого був призначений заступником командира роти з охорони та оборони важливого державного об’єкта.

Після присвоєння звання старшого лейтенанта Артем обіймав посаду командира патрульної роти з охорони громадського порядку та охорони спеціальних складів, а згодом — командира стрілецької роти з охорони та оборони важливого державного об’єкта. Так за короткий час він пройшов шлях від першої офіцерської посади до командування ротою.

Ще курсантом Артем хотів потрапити до «Омеги». Його приваблювали високі вимоги підрозділу, сильна мотивація й дисципліна його військовослужбовців. Тому він тренувався, відпрацьовував свої вміння й постійно вдосконалювався, готуючи себе до складніших завдань.

У жовтні 2023 року Артем успішно склав випробування з фізичної та морально-психологічної підготовки й був зарахований до Центру спеціального призначення «Омега». Його призначили офіцером бойової групи 4 окремого загону ЦСП, пізніше він перейшов до штурмової групи. Так здійснилася його давня професійна мета — служити в підрозділі, до якого він прагнув ще під час навчання.

У новому колективі Артем швидко став своїм. Командир загону згадував його дружнім і відкритим, готовим прийти на допомогу, зацікавленим у постійному вдосконаленні військових навичок. Він багато навчався і, коли потрібно було їхати на чергове навчання, коротко казав: «Мені потрібно, треба їхати». За словами командира, де б Артем не перебував, він демонстрував високий рівень військової підготовки.

Служити йому довелося на складних ділянках фронту російсько-української війни. Там особисті якості, підготовка й уміння діяти разом із побратимами вже були не частиною навчання, а щоденною бойовою роботою.

6 лютого 2024 року поблизу села Терни на Лиманщині Донецької області ворожа піхота здійснювала маневр у напрямку українських позицій. Дві бойові групи «Омеги» вступили в ближній бій. Основний удар противника припав на другу групу, і Артем зі своїми бійцями вирушив їй на допомогу.

Під час артилерійського обстрілу один із побратимів перестав виходити на зв’язок. Артем вирушив до нього, пересуваючись між позиціями. Під час цього переміщення смертельний уламок обірвав його життя. Артему Любому було 26 років.

Артема поховали на Лезнівському кладовищі в рідному Хмельницькому. Вдома на нього чекали батьки та дружина. Для брата-близнюка ця втрата означала втрату людини, з якою вони від самого дитинства ділили найважливіші етапи життя. Друзі й побратими пам’ятають Артема як надійну опору та щирого порадника, людину, яка вміла підтримати й прийти на допомогу.

За службу та мужність Артем Любий був відзначений державними й громадськими нагородами. Відзнаку Президента України «За оборону України» він отримав відповідно до Указу Президента України № 559 від 5 серпня 2022 року. Наказом командувача Національної гвардії України від 18 березня 2024 року йому посмертно присвоєно чергове військове звання капітана. Указом Президента України № 335/2024 від 17 травня 2024 року Артема Любого нагороджено орденом «За мужність» III ступеня — посмертно. 26 вересня 2024 року рішенням Хмельницької міської ради йому посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» — за мужність у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України та заслуги перед українським народом і рідною громадою.

У його біографії — цивільна професія, строкова служба, контракт, військова освіта, командирські посади, відбір до «Омеги» й бойова робота. Але рідні, друзі, одногрупники та побратими згадують передусім людину: щиру, дотепну, доброзичливу й відповідальну, готову підтримати та допомогти. Артем мріяв про службу в «Омезі», готувався до неї й встиг стати частиною підрозділу. В останньому бою, коли побратим перестав виходити на зв’язок, він вирушив до нього. Таким — поруч зі своїми, там, де був потрібен, — Артем Любий залишився в пам’яті родини, друзів і побратимів.