Дмитро
Кіндрат

Дмитро народився в місті Івано-Франківську, а зростав і навчався в селі Черніїв. Після закінчення 9 класу вступив до будівельного ліцею, де здобував професію зварювальника. Як і багато юнаків, будував плани на майбутнє, але доля розпорядилася інакше.

На останньому курсі навчання, щойно йому виповнилося 18 років, Дмитро добровільно підписав контракт зі Збройними Силами України та розпочав службу в складі 14-ї окремої механізованої бригади. Відтоді й до своїх 24 років він провів найкращі роки молодості на сході України, захищаючи рідну землю. Його перший контракт тривав три роки. За цей час він виконував бойові завдання на Луганському напрямку, служив у Золотому, Щасті та багатьох інших населених пунктах, був учасником АТО та ООС. За роки служби об’їздив майже весь схід України, ставши надійним воїном і вірним побратимом.

Серед військових Дмитро мав позивний «Kinder». Побратими згадують його лише добрими словами. Він був справедливим, відповідальним і надійним. Коли цього вимагали обов’язки, умів бути строгим і вимогливим, але завжди залишався щирою та доброю людиною. Його поважали за мужність, силу характеру та готовність прийти на допомогу.

Військова служба забирала багато часу й сил. На жаль, уперше за довгий час Дмитро повернувся додому через велике горе — смерть мами. Часто бачитися з рідними він не мав змоги. Та попри відстань, завжди залишався люблячим сином, братом і дядьком. Він щиро радів народженню своїх племінників, став дядьком Тадея та хрещеним батьком Іллюші. Хлопчики займали особливе місце в його серці. Дмитро дуже любив їх, пишався ними та завжди намагався оберігати.

У січні 2022 року він знову приїхав додому, щоб провести в останню путь свою бабусю. Ніхто тоді не знав, що це буде одна з останніх зустрічей із рідними. Уже за місяць розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Дмитро без вагань став на захист держави.

Виконуючи бойове завдання на Донеччині, поблизу населеного пункту Яковлівка, він мужньо боронив Україну від ворога.

18 травня 2022 року Дмитро отримав смертельне поранення. Звістку про його загибель сестрі, яка була для нього найріднішою людиною, повідомила наречена Поліна.

27 травня 2022 року Дмитра провели в останню земну дорогу та поховали на кладовищі в селі Черніїв.

Дмитро прожив лише 24 роки, але його життя було сповнене мужності, честі та любові до України. Він умів радіти життю навіть тоді, коли воно було далеким від безтурботного. Для рідних він назавжди залишиться люблячим сином, братом, дядьком і хрещеним батьком, для побратимів — надійним другом із позивним «Kinder», а для України — Героєм, який віддав найдорожче за свободу свого народу.

Вічна пам’ять і слава Герою України Дмитру. Герої не вмирають — вони назавжди залишаються в наших серцях. 🇺🇦🕯️