Народився і проживав в м.Новий Розділ,Львівської обл..Закінчив Новороздільську школу #5,потім навчався у Новороздільському політехнічному коледжі,далі працював в м.Стрий на «Леоні Ваерінг системс».

Мій хлопчик з дитинства мав загострене почуття справедливості і завжди вболівав за долю нашої країни.

Незнаю чи це така доля,чи співпадіння:у студенські роки мій син зробив собі тату на пальці правої руки,коли я запитала,що воно хочаб означає(це був герб України) ,мій син сказав ,що він жонатий на Україні) ,так і сталось,бо син не встиг одружитися.

В жовтні 2019 р. мій хлопчик пішов служити на срочну службу в м.Павлоград Дніпровської обл.

Я як мама ,ніяк не хотіла щоб мій син служив і від тоді почались мої «муки».

Закінчивши службу в 2021 році він весь час хотів іти служити,хотів бути військовим,а коли почалось повномасштабне вторгнення,це були щоденні розмови про те що він не може сидіти дома і ходити на роботу,що він давав присягу і не може сидіти біля мене.

Я ледве впросила його ще зачикати поки не прийде повістка,маніпулюючи тим,що маю другу групу інвалідності(я епілептик),вмовляла ,що у мене почнуться приступи від переживань.

Але це діяло недовго,навесні 2023р.,мій син прийшовши до дому після роботи сказав,що змучився в курилці на роботі слухати розмови»яким би то чином не йти воювати» і вирішив не чикати повістку,а поїхати самому у військомат і іти захищати свою країну. Служив у 116 бригаді, оператором протитанкових ракетних комплексів, старший солдат.

Службу мій син ніс на Запорізькому напрямку(Роботино, Оріхове, Вербове),16 серпня ввечері мені повідомили, що мій син отримав важке, осколкове поранення в голову, а 25 числа серце мого сина зупинилось.

Він так і не прийшов до себе.