Дмитро Шестаков народився у Краматорську 12 вересня 1993 року, виріс у родині, де його любили, підтримували й виховували у повазі до праці, доброти та справедливості. Він мав молодшого брата Олександра, який завжди дивився на нього із захопленням. Олександр спочатку займався волонтерством, а тепер служить у лавах Збройних сил України, продовжуючи справу свого брата.
У 2013 році його призвали на військову службу. Дмитро потрапив до підрозділу внутрішніх військ, де й застав початок війни у 2014 році. Його частина виконувала важливе завдання — охороняла хімзавод у Рубіжному, не допускаючи потрапляння вибухівки у ворожі руки. Разом із побратимами він витримав найскладніші умови — голод, нестачу ресурсів, відсутність ротації, але не відступив, виконавши свою місію. У 2015 році, після двох років служби, Дмитро повернувся додому, шукаючи спокій. Він знову почав працювати у «Комп’ютер Про», став співзасновником ветеранської організації «АТО Поруч», одружився у 2020 році, а в 2021 році народився син. Його родина була його найбільшим скарбом. 24 лютого 2022 року все змінилося. Дмитро без вагань відвіз родину у безпечне місце, а сам вирушив до військкомату. Його не треба було переконувати — він знав, що його місце там, де він може захищати рідний дім. Його направили до 11-го Краматорського прикордонного загону, де він служив інспектором прикордонної служби 2-ї категорії, кулеметником.
Дмитро Шестаков — людина, яка залишила після себе яскравий слід, той, кого згадують з любов’ю, вдячністю та повагою. Він загинув 22 жовтня 2023 року під час ворожого мінометного обстрілу поблизу міста Бахмут, смт Курдюмівка Донецької області. Йому було лише 30 років, але за цей час він встиг зробити більше, ніж багато хто за ціле життя.
