Спогади побратимів

----------------------

"Неказка"

Лис глянув на дерева… Щойно був мороз, а тепер тепло. Не те що б жара, але якраз так як потрібно. Та дивувало більше те, що дерева зеленіли, жодного пожовклого листочка, жодної торішньої травинки, а хвилину тому навколо лежав сніг. Так не мало бути! Але був внутрішній спокій, Лис, дивувався не зміні ландшафту, а чомусь іншому. «Ти тут не маєш бути», нашіптував голос, «вірніше, маєш, але не тут». Дивний ліс якийсь, зауважив, собі Лис, заповідник, чи що? Навколо плигали зайці, ходили зграйками фазани. Чуть далі, два котики чубились коло великої головки сиру… Ні, зайці й фазани, й раніше частенько попадалися Лису на очі, ну двічі, ну тричі за день, але відразу десятками!? Такого ще не було! А що було? Лис почав пригадувати… І саме в цей момент хтось озвався: - Лисе, допоможи нам, будь ласка!

-Що? Здивувався Лис, і ошелешено подивився на котика, що звертався до нього… -Розділи нам сир!

-Це вже занадто! Лис згадав і зрозумів усе, розломив сир пополам і швидко пішов до раймата, що тут же виник під розлогим дубом. Котики, з відкритими ротами, ошелешено дивились йому вслід – жоден лис не ділив сир так порівну!

Раймат нагадував щось середнє між банкоматом і «ОККОвською» кавоваркою, лише функцій незліченна кількість. Як не дивно, звідкись, Лис вмів ним користуватись. Хоч даний апарат він бачив вперше, та він знав як можна добавити кількість зайців, зробити фазанів жирнішими, можна було поміняти котикам сир «чеддер» на голландський, чи навіть дор блю. Він знав чомусь, що викликати діда з повним возом риби, можна лише після попередньої зміни сезону на зиму… Навіть ланшафт міг поміняти на скелі чи пустелю… Все це він знав і це його не цікавило, була якась помилка! Він не мав тут бути! Вибравши на сенсорному екрані «скарга», Лис почув голос автовідповідача: -якщо бажаєте змінити колір хмар, натисніть 1, якщо хочете збільшити диск сонця, натисніть 2… Господи, подумав Лис, і тут ця нудота… В цей момент пролунало: -поговорити з Господом, натисніть 24-08…

- Господь чекає на Вас! Перед Лисом виникли двері. Переступивши поріг, прозвучало: З яким питанням до Господа? Секретар з крильцями, подумав Лис. – Тут всі з крилами, відповів Господь прочинивши ще одні двері. –Підійди до мене! Хотів щоб ти від мене це почув, а тут ще й наша пілотна програма по автоматичному розподілу ДУШ, дала маху. Та я все одно кожну ДУШУ особисто перевіряю. То ж знай: всі Ви, попадаєте в рай.

-Господи, чому я загинув? Запитав Лис.

- В мене на тебе великі плани, та й взагалі: мої шляхи несповідимі! Йди, зачекай он там! І перед Лисом відчинилися двері зроблені з величезних колод. Пройшовши під золотавим листям дерева Гласір, Лис зайшов у величну залу, серед зали стояли столи, на стінах висіла зброя. Лис знав де він.

-Щось довго ти, озвався до нього ОЗІ, ми вже по три келиха перехилили... На цьому двері Вальхалли зачинилися.

З цими Героями таке буває, оправдовувався ангел-секретар, програма інколи плутає, бо наберуть собі псевдо, а потім відправляй котиків до психотерапевта на реабілітацію…

Спогади побратимів:

_______________________________

"Кокос"

Я з ним познайомився, коли потрапив добровольцем в полтавську Центурію "Азов". Це добровольчий підрозділ, гарно підібраних та підготовлених воїнів, для ведення бойових дій та складних операцій по знищенні ворога та його техніки та укріплених позицій.

Пам'ятаю заходжу я в кімнату розположення, та бачу маленького та худенького хлопця, спочатку ніякого враження він на мене не справив, єдине що я побачив, це фірмове та гарне спорядження яке в нього було, це навело мене на думки - хто він такий. Вже як почали спілкуватися, знайомитися я дізнався що хлопець з французького легіону, має бойовий досвід в інших країнах світу, на його рахунку 2 гарячі точки вже були на той момент, та коли я почув що він усе покинув, свое безтурботне та світле майбутнє, свій незакінчений контракт та одним з перших українців був які повернулися за кордону в Україну її захищати від загарбників, я проникся до нього великою повагою та був вражений його мужністю.

Потім ми усі новенькі добровольці пройшли КМБ ( курс молодого бійця) та почалися часи полігонів.

Вже на самому злагодженні з іншими бійцями, навіть з тими у яких був бойовий досвід, він проявляв себе лідером, мало того він не один раз був інструктором нашим на навчаннях з різними видами зброї.

Коли часу ставало ще менше, до нашого приїду безпосередньо на бойовий напрямок, нас почали ділити на відділення. Ніколи не шкодував, що потрапив у відділення до нього, в якому він був командиром. Так можливо не все в нього і виходило, тому що він був дійсно хорошою і добродушною людиною, але коли діло доходить до бойового планування - його слухали усі дуже уважно. Ми з ним стали справжніми товаришами, та дуже гарно познайомилися, ближче ніж з іншими.

Настав той день коли нас усіх зібрали та дали команду збору. Виїжджамо на Бахмут. Ми приїхали в місце де нас розселили по взводам та наші командири почали займатися прийомом так званої карти вогню, це вони дивилися приймали посадки в яких ми будемо стояти, та розуміння де знаходиться ворог та з якою зброєю він нас буде зустрічати, тропи на позицію та ходи евакуації.

Пройшло 2 дні, як зараз пам'ятаю підходить до нас Лис і каже нашому відділенню - збирайтесь, потрібно побалакати. Він дістав планшет з картою, та почав нам показувати як ми будемо заходити на позиції, що будемо брати, та де знаходиться ворог. Місцями дистанція до противника була 40м десь 60м десь 100м. Задача в нас була - утримання посадки та відбивання наступаючих дій. Не сказати що ми боялися, але тривога була. Ми почали збиратися - набої, спорядження, їжа та грілки, бо як не як на дворі бус січень місяць.

День "Х" ми прокинулися в ночі, зібралися та поїхали на Бахмут, як зараз пам'ятаю, по дорозі туди нас в авто було трое. Ми їдемо, попереду нас десь далеко видніється місто, ми його помітили по тому як він підсвічувався, було схоже на дуже сильну грозу, але то були приходи від артилерії. Я тоді промовив " боже хлопці дивіться, а ми туди їдемо" на що роздався гучних сміх Лиса і він сказав - не переживай, це ще підари не знають з ким вони скоро будуть воювати, усіх вб'ємо. Я заспокоївся. Ми зупинилися в зазначеній точці та почали усі чекати інші авто, які безпосередньо повинні були нас довезти до позицій. Не розумію що сталося, але коли приїхали авто, Лис підійшов до мене, сказав що я залишаюся, тому що потрібно по 1 людині з відділення залишити як резерв, на мої сперечання чому я він відповів, що йому потрібний медик, його особистий 2 номер на розрахунку кулемета та один стрілок якого він обрав іншим, а я так як я був водієм, залишусь в резерві. Останні його слова мені " не переживай, ще встигнеш повоювати". Хлопці поїхали а ми з усіма кого залишили, пішли в подвал будинку, який на той час був також і штабом.

Що я чув по рації і що відбувалося з хлопцями там, мені не передати, це було дійсно пекло. На наше нещастя ми вийшли на позиції саме в той день коли у ворога був запланований штурм, саме наших позицій, нашої посадки. Не має слів щоб передати ті відчуття що я на той момент переживав, що було у хлопців це взагалі не уявити.

Пройшло з часу як вони поїхали, годин 5 та я побачив як до нас підходить якийсь хлопець, вже ближче я побачив що це наш медик з мого відділення, його сильно контузило і його евакуювали. Вже від нього я дізнався що Лиса вже немає. В той день ми втратили 2 наших братів і ще 2 були дуже сильно поранені, біля мого спального місця звільнилась одразу 4 місця. І стала тиша, що відбувалося з нашим взводом це не передати, що відбувалося з відділенням нашим це навіть не уявити. З 7 чоловік в відділенні, нас залишилося 3 і ще 2 були відправленні в шпиталь.

Коли почали по троху балакати, мені розповіли що Лис працював з кулеметом так, що він в нього нагрівався до такого, що просто почав розпадатися, він його складав знову, зкріпляв стяжками та так хватало рівно на один короб набоїв. Його не стало, але він до останніх секунд свого життя боровся з ворогом, не падай духом та отримав зброю в руках. Останне що чули хлопці від Лиса, це як він кричав ворогам здаватися, що в них нема шансів вижити.

Справжній чоловік, мужній воїн, син своїх батьків та батьківщини, хороший товариш, людина кремінь.

Ось так і тільки так я згадую його, свого хорошого товарища, побратима, командира.

Вічна пам'ять тобі друже. Не забудемо, та не пробачимо ніколи.

Спогати побратимів

_________________

" Харон"

Лисеня.Кулик Євген Олегович.

Вперше я побачив тебе коли ти та інші хлопці прийшли до підрозділу ,на неділю пізніше коли прибув я.

Не можу згадати скільки вас прийшло проходити до нас КМБ але,я подумав про себе:«Чудово,прийшли хлопці які мають такі ж навички як і я».Як же я сильно помилявся).

Мені наш с тобою командир сказав:«Харон,для тебе це не обов’язково але як буде тобі цікаво то долучайся».

Я як інтроверт гадав що мені не обов’язково йти першим до вас на «контакт».Але почув що серед рекрутів є хлопець с французького легіону і моя цікавість перемогла мою сором’язливість).Того ж вечора лежачи в ліжку я запитав:«А хто тут легіонер?»,відповідь я отримав від іншого побратима який вказав на ліжко де лежав ти.А ти сором’язливо:«Та я малий,худий та кашляю»Твоє почуття гумору мені одразу сподобалось).І коли вас рекрутів після жорстких денних вправ підірвали вночі,я через сон посміхався на твою лайку та злість.

Пам’ятаю як ти насварив мене коли я проспав заняття с топографії яке нам викладав дядько Девопс,і я розумію чому)

Через певний час ти став в стрій.Ми почали гарно товаришувати,ніколи не забуду блискіт твоїх маленьких сірих оченят)Саме ти завжди тепло мене зустрічав та постійно пригощав мене смаколиками).А твої історії та поради із кампаній в Малі я слухав с відкритим ротом.

Не забуду посиденьок в полтавському пабі с темним пивом коли ми зустрічали нашого брата із США.Ти в той вечір заплатив за мене,так і не взявши кошти.

Постійні тренування на полігонах та стрільби,ти постійно хвалив мене за мій хист до стрільби і постійно казав:«Всьо,будеш снайпером»

В той вечір коли ми виїздили на бойове злагодження ти сказав:«Забий два місця біля себе,я і емігрант поїдемо с тобою).Весь шлях ти проспав у мене на плечі.

На полігоні я поглибленно почав вивчати снайперську справу.На що ти мені сказав:«Ну будемо разом тягать ту шайтан-трубу».Твої палаючі очі коли ти вперше взяв в руки того важучого Rhino треба було бачити.А ще кумедніше було бачити очі командирів коли ти с гвинтюрою вийшов на шикування).

Моя перша молитва перед всіма батареями коли я підміняв хлопця який захворів і не був взмозі її прочитати.Промовляючі священні для нас слова я трусився як пральна машина,але я бачів твої очі які були повні гордості за мене.

Перед Новим Роком коли мене відпустили додому ти мене запитав:«Мені шукати тобі заміну?»

На що я с посмішкою відповів«Тобто?)»

Ти хвилювався що я не повернусь,але я повернувся.)

Ти був молодим,гарячим але розумним та завжди думав за всіх.

Тепер тебе немає.

Але я досі відчуваю твою малесеньку голову в себе на плечі.

До зустрічі в Вальгаллі брате мій,ми обов’язково пропустимо щє пару кухлів темного пива.

Спогади побратимів

—---------------------------------

"Девопс":

Лис. Лисеня. Євген Олегович Кулик.

Ти був мені наче сином. Вперше побачивши тебе в нас, мені наче в очах зблиснуло - десь я тебе бачив, - подумав. Десь і колись бачив!

Ти все називав мене дядько Девопс. Я думав, шо то ти так жартуєш. Скільки не просив називати на "ти", а ти так і не піддався.

10 Листопада ми придбали дрон, а потім з Моєю Пані катали тебе по Києву.

Від моєї уваги не втекло те, як ти благоговійно роззирався в Золотоверхому Михайлівському, зайшовши вперше в житті до нього. Ти мовчав від величної простоти Костьолу на Костьольній. Шкода, шо було пізно і ми не потрапили до Софії, - там би й Нотр Дам померкла, яку ти бачив, коли служив у Французькому Легіоні.

Потім ми тебе пригощали рулькою у Вундабарі, і я показував як по-дорослому пити табаско. Ні, то я таке залишу на колись, я до такого ще не готовий, - відповів ти... "На колись"...

Мені подобалась твоя обізнаність і бажання все знати. Коли я вам новачкам (хоча який ти новачок? аж самому смішно! Легіонер з Французького Легіону, 5 років - новачок?) давав курс з топографії, потім лекцію по геолокації та її історії з давніх давен, ти єдиний хто заліз в інтернет і перевіряв усі імена і факти, котрі я наводив... Ти думаєш я цього не помічав? Я все помічав, тому й тяг тебе за собою бо ти був би класним дронером з гострим оком і ясним розумом!

І того алігатора ми разом пристрілювали, потім весело бігали полігоном туди-сюди кілометри зняти, як у пил порозліталися гонги з 10 мм сталі і боялися, аби не прибіг керівник полігону і не вставив нам за ті розбиті гонги.

Три тисячі патронів з мг42, я не встигав визбирувати і зліпляти до купи ленти, а ти лупешив і співав "Лента за лентою". МГ42 не був розрахований на таку роботу, він не витримав.

А потім прилетіла міна...

Ти був справжнім. Тепер я знаю який пекучий сором відчувають виживші.

Якби ж ти знав як було важко сьогодні говорити з твоїм Батьком, Таня готувала мене до цієї розмови вчора цілий день.

Лети, мій Рудий Пухнастику до Ирію. Колись зустрінемось.

Автор невідомий:

І Лис, вдивляючись у хмари

з небес на нас і в далечінь.

Від смерті ти приймав удари,

Пройшов крізь злети і падінь

Сміливий молодий хлопчина,

Дорослий мужній чоловік.

Промовив з честю «Батьківщина»,

Не відійшов від страху вбік.

Красивий молодий, і вірний

І у батьків єдиний син.

Своїм характером нестримним

Додав їм сивих волосин

А ти вже на шляху в Вальгаллу,

Там чути дзвін мечів та сміх.

Заходиш гордо ти до залу,

Де смерть не раз ти переміг

Бойова сестра «Фанта» пише:

На тебе вже чекають, Друже...

Дракар на вогняних вітрилах,

Долаючи зимову стужу,

ПіднЕсе в небеса на крилах.

Крізь світло рудих смолоскипів

Розчиняться двері Асгарду.

Під гучнії гуки молитви

Проводять Героя в Вальгаллу