Рожок Ігор Миколайович народився 6 червня 1972 році, в тихому й затишному селі Михайлівка. Дитинство його минало серед лісів, що шуміли, наче велика Божа книга, і людей, у котрих слово важило більше, ніж будь-яка обіцянка. Він був веселим, рухливим, щирим хлопчиком — таким, що ніколи не проходив повз людину, яка потребувала допомоги.
У 2022 році, 26 вересня, він вступив до лав 8-ї гірсько-штурмової бригади стрільцем. Без пафосу, без страху — з тією тихою мужністю, яка завжди була в його очах. Його направили на Донецький напрямок, у саме пекло — під Бахмут. Там земля тремтіла від вибухів, там дим злився з небом, там смерть ходила зовсім поруч. Ігор був стрільцем, але в душі назавжди залишався артилеристом — точним, зібраним, уважним. Побратими казали: «Ігор умів заспокоїти навіть там, де ніхто вже не міг».
У 16 листопада 2022 року Бахмуті він отримав своє перше поранення. Але навіть лікарняні стіни не вміли втримати його надовго. Ледь став на ноги — знову повернувся на фронт. На цей раз — на Харківський напрямок, під Куп’янськ. І там знову накрило. Друге поранення — 2025 року, 1 січня. Новий рік, який для нього почався не салютами, а осколками. Ігор знову пройшов лікування — терпляче, мовчки, без скарг. І знову сказав: «Я мушу повернутися. Мене там чекають.” 21 липня він виїхав на нову позицію — у село Кутківка. Побратими казали, що він був спокійний, навіть усміхнений, як завжди. А 19 серпня прийшла страшна звістка. Світ ніби завмер. Земля під ногами спорожніла. І тільки його слова дзвеніли в пам’яті: «Я йду за вас. Я повернуся. Все буде добре».
