Максим
Костюк

Костюк Максим Петрович народився 27 вересня 1992 року, помер 9 вересня 2024 року.

Старший лейтенант, командир танкової роти танкового батальйону 9, місто Вінниця, 59-ї мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Позивний — «Вуйко». Кадровий офіцер.

Навчався у Черепковецькій ЗОШ з 2000 по 2010 рік. Після закінчення школи, у 18 років, підписав свій перший контракт у 2010 році з військовою частиною Львівської області, Яворівського району, міста Старичі. Із перших днів АТО брав участь у боях.

У 2016 рці вступив до Харківського військового інституту Національного технічного університету за спеціальністю «Озброєння та військова техніка». Після закінчення інституту у 2021 році старший лейтенант був рекомендований до військової частини 59-ї бригади.

Повномасштабну війну зустрів 24 лютого 2022 року на сході, у Херсонській області, біля Антонівського мосту.

На початку війни Президент України нагородив його орденом «За мужність» ІІІ ступеня за оборону Антонівського мосту.

За 13 років військової служби був удостоєний численних нагород, медалей, подяк і грамот — за мужність, героїзм, сумлінність, розумну ініціативу і сумлінне виконання службових обов’язків, важливий внесок і підтримання цілісності та захисту недоторканності держави.

Насправді його справжньою нагородою була довіра побратимів.

На початку АТО йому дали позивний «Вуйко», тому що Максим був майстром своєї справи, досвідченим фахівцем. Умів оживляти танки, мов лікар відроджує тіло до життя. У найгарячіші дні АТО та війни хлопці телефонували саме йому: «Вуйку, допоможи». Він знаходив вихід там, де, здавалося, немає дороги.

І це було не лише про техніку. Це було про життя, яке він умів рятувати.

Його позивний «Вуйко» звучав із повагою і теплотою, бо Максим не лише вмів командувати — він був тим, хто умів вислухати, підтримати і розрадити.

Чесний, добрий, доброзичливий, відданий. Його душа була як відкрите небо — широка і світла. У колективі його любили і цінували.

Шлях повномасштабної війни старшого лейтенанта розпочався із Херсонської області, Антонівського мосту, пройшов Миколаївську, Запорізьку, Луганську і закінчився Донецькою областю.

1 вересня 2024 року Максим привітав маму з днем народження о 10:20, а о 16:10 його важко поранили.

Дев’ять довгих днів лікарі боролися за Максимове життя. Було п’ять операцій, але врятувати його не змогли.

9 вересня 2024 року обірвалося молоде життя.

Не дожив 18 днів до свого 32-го дня народження.

Назавжди йому буде 31 рік.

Максима поховали в рідному селі Новий Вовчинець 11.09.2024 року.

Президентом України старшого лейтенанта Костюка Максима Петровича нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня посмертно.