Микола Гаєвой, Михайло Мартиненко та Максим Осадчук дружили і разом вирішили стати на захист України в перший день повномасштабного вторгнення. Хлопці взяли, не змовляючись, одне і те саме псевдо – «Історик». «Ми востаннє зустрілися 24 лютого, щоб обмінятися враженнями, обійнятися та роз’їхатися по своїх частинах. Для мене не стало несподіванкою рішення Миколи піти воювати, прийняте без особливих вагань на перший день повномасштабного вторгнення. Микола був напрочуд різнобічною, але разом з тим цілісною особистістю. Він примудрявся поєднувати радикальний політичний досвід юності зі штудіюванням витонченого богослов’я, а науковий інтерес до інтегрального націоналізму – із послідовним республіканським світоглядом. Така людина не могла не взяти до рук зброю, коли сталося те, що сталося», – пригадує Максим Осадчук. Микола пройшов довгий і складний бойовий шлях. Спочатку у військкоматі йому відмовляли. «Микола вперто наполягав на своєму, щоб його взяли до війська. Доволі довго він був на навчанні, згодом в роті охорони 24-ої бригади, поки його влітку 2022 року не відправили в 95-ту бригаду ДШВ на Схід України. Він почергово був оператором АГС (автоматичний гранатомет станковий, – ред.), потім його поставили за СПГ (станковий протитанковий гранатомет, – ред.), потім – за міномет. Зрештою йому дали 105-мм гармату, на якій він провоював до самого кінця», – розповідає Михайло Мартиненко.