Назар
Бринчак

Бринчак Назар Михайлович народився 30 травня 2002 року в селі Радьківка Прилуцького району Чернігівської області. Його дитинство та юність минули на Полтавщині, у селі Сасинівка Лубенського району.

Назар зростав під опікою мами, Наталії Миколаївни, яка була для нього найближчою людиною та опорою. Вона виховала в ньому доброту, щирість, людяність і повагу до інших.

У 2008 році хлопець пішов до Сасинівської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, яку закінчив у 2017 році. Любив біологію, фізичну культуру й гуманітарні дисципліни. З дитинства цікавився технікою, мотоциклами, мопедами, музикою, аніме та малюванням.

Після 9 класу вступив до Прилуцького професійно-технічного ліцею, де здобув спеціальності слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів і водія. Після навчання працював різноробочим у Сасинівці, допомагав рідним, друзям та односельцям ремонтувати техніку.

У січні 2021 року Назар познайомився в Instagram з Анною – своєю майбутньою нареченою. У квітні того ж року переїхав до Києва й почав працювати продавцем-консультантом у ТОВ «Новус-Україна».

Повномасштабне вторгнення та звістки про злочини проти мирного населення в Бучі, Ірпені й інших населених пунктах Київщини глибоко його вразили. Назар вирішив долучитися до війська, усвідомлюючи відповідальність за захист країни.

13 березня 2024 року в кав’ярні він освідчився Анні. Вони мріяли про трьох дітей, будинок у Гребінці з великим гаражем, яблуневий сад, квіти та спільну справу. Згодом жили в орендованій квартирі в Києві, а на початку 2025 року переїхали до села Велика Круча на Полтавщині, де жили батьки Анни.

Вони планували одружитися навесні 2026 року. Анна писала Назару вірші, присвячені їхньому коханню. Навіть під час служби він носив її любовний лист і фотографію як оберіг.

У січні 2025 року Назар звільнився з роботи, а в квітні добровільно приєднався до Збройних Сил України. Після базової військової підготовки та навчання роботі з БПЛА виконував бойові завдання на Куп’янському напрямку на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 2-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони.

Серед побратимів Назар був наймолодшим. Його позивним став «Омут», а через подарований дівчиною шеврон побратими жартома називали його «Пирятином».

Востаннє Назар та Анна побачилися 27 лютого 2026 року в тамбурі потяга «Київ — Харків» на вокзалі в Полтаві. Їм вдалося побути разом лише дві хвилини. Наступного дня – 28 лютого 2026 року Назар загинув під час виконання бойового завдання внаслідок атаки російських FPV-дронів та артилерійського обстрілу в н.п. Водяне, Дворічанської громади, Куп’янського району, Харківської області