Олександр
Бабак

Бабак Олександр Вадимович — назавжди в наших серцях

Бабак Олександр Вадимович народився **13 серпня 2000 року** в селі Гнилиця Великобурлуцької громади Куп’янського району Харківської області.

Своє дитинство Олександр провів у рідному селі. Там він жив, ріс, пізнавав світ і навчався у сільській школі до 7-го класу. Коли Саші виповнилося 13 років, він переїхав до селища Зідьки Харківської області, де продовжив навчання.

Після закінчення 11 класу Олександр почав працювати, заробляв і допомагав своїй родині. Він був веселим, життєрадісним, добрим, щирим і турботливим. Умів підтримати у важку хвилину, розсмішити тоді, коли на душі було сумно, і просто бути поруч.

Для мами він був улюбленим сином, для сестри — рідною та близькою людиною, а для друзів — найкращим другом. Людиною, з якою пов’язано безліч теплих спогадів, щирих розмов, жартів і моментів, які тепер хочеться повернути хоча б на мить.

У 18 років Олександр пішов до лав Збройних Сил України. Після строкової служби він підписав контракт і продовжив військову службу.

Він обрав шлях захисника не словами, а своїми вчинками. І коли прийшла велика війна, Олександр залишився там, де був потрібен найбільше.

**20 вересня 2022 року**, під час звільнення Балаклії від російської навали, Олександр отримав поранення та контузію. Він ішов одним із перших, хто звільняв місто від окупації.

За час служби він отримував і інші поранення. Точну кількість та обставини деяких із них зараз важко пригадати, але найважливіше залишається незмінним: **після поранень він не залишив службу.**

Він міг зупинитися. Міг залишитися осторонь. Міг сказати, що більше не витримає. Але Олександр не відступив.

Він повертався до служби.

Повертався до побратимів.

Повертався туди, де його чекали і де він був потрібен.

Попри біль, попри пережите, попри контузію та поранення, він мужньо продовжував виконувати свій обов’язок. **Його тіло могло носити на собі сліди війни, але дух залишався незламним.**

Рідні ніколи не забудуть ті теплі зустрічі, коли він повертався додому. Його сміх, його посмішку, його голос. Здавалося, неначе сам Бог оберігав його і щоразу повертав додому.

Хотілося вірити, що так буде завжди.

Але **21 березня 2023 року** життя Олександра трагічно обірвалося. Він загинув у селі Новоселівське Сватівського району Луганської області, захищаючи Україну.

До завершення його контракту залишалося близько двох місяців.

Ще зовсім трохи — і він мав повернутися додому. Ще могли бути зустрічі, обійми, розмови, жарти, плани та звичайні щасливі дні поруч із рідними.

Але війна забрала його життя.

Олександр не встиг прожити все, що було призначено йому долею. Не встиг здійснити всі свої мрії, побачити багато щасливих моментів, які могли чекати на нього попереду.

Проте він встиг зробити те, що назавжди залишиться його найбільшим подвигом — **захистити свою країну та залишитися вірним військовій присязі до останнього.**

Він пережив поранення. Пережив контузію. Пережив страх і біль війни. Але не покинув службу.

**Він вистояв.**

Вистояв тоді, коли було важко.

Вистояв тоді, коли боліло.

Вистояв після поранень.

І залишився воїном до самого кінця.

Для мами він назавжди залишиться її Сашком — улюбленим сином, якого неможливо забути й неможливо замінити.

Для сестри — рідною людиною, якої завжди не вистачатиме.

Для друзів — тим самим веселим Сашею, який умів сміятися, жартувати й дарувати гарний настрій.

А для України — її Захисником, який віддав найдорожче — своє молоде життя.

Його більше немає поруч, але він назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його любив.

У фотографіях.

У спогадах.

У теплих зустрічах, які ніколи не забудуться.

У його сміху, який ще довго житиме в пам’яті рідних.

**Олександре, ти вистояв.

Ти не зламався після поранень.

Не залишив побратимів.

Не залишив службу.

До останнього виконував свій обов’язок.**

Твій шлях обірвався надто рано, але пам’ять про тебе житиме вічно.

**Спи спокійно, наш Герою.

Ти назавжди залишишся в наших серцях.

Назавжди — син.

Назавжди — брат.

Назавжди — друг.

Назавжди — Захисник України.**

**Вічна пам’ять Олександру Бабаку.

Вічна слава Герою.**