ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО

Народився 20 серпня 1998 року у місті Львів.

У 2004 році, в звʼязку зі станом здоровʼя, вимушені були переїхати зі Львова в Крим.

В Криму пішов у перший клас, а в 2013 році закінчив Сакський НВК «Школа-ліцей».

Прийняв рішення вступати у Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Пʼятнадцятирічним хлопчаком зробив свій життєвий вибір, обрав професію - Захищати Батьківщину.

Дав Присягу на вірність Україні та українському народу:

1. Жити, вчитись і працювати на користь українському народові, рідній Батьківщині, на радість і втіху батькам;
2. Глибоко оволодівати знаннями, прагнути знайти гідне місце серед військових України, свято берегти, продовжувати і впроваджувати традиції, які виховували самовідданість борців за волю та щастя українського народу;
3. По синівськи шанувати своїх батьків та вчителів, поважати їхню працю;
4. Боротися за зміцнення власного здоровʼя та здоровʼя своїх друзів, вести здоровий спосіб життя, памʼятати, що здоровʼя людей - багатство нації;
5. Берегти честь Ліцею, як найбільшу цінність, бути мужнім, дисциплінованим, наполегливо долати труднощі військового вишколу;
6. Керуватись у всьому та скрізь принципами християнської моралі;

Все робити, щоб у моїй душі горів священний вогонь пориву до Бога, знань та до України.

Нехай мені допоможе Бог і віра в український народ.

Все своє життя був вірний своїй Присязі.

Після закінчення Ліцею, у 2015 році, маючи чудові знання, відмінну фізичну підготовку та глибоке переконання, що армія тримається на сержантах, вступає у військовий коледж сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайного.

У 2018 році, після закінчення коледжу, підписав контракт, був направлений на службу в місто Білгород-Дністровський старшим техніком 1 понтонної роти понтонно-мостового батальйону. Усвідомлюючи, що йде війна і твориться історія України, не міг стояти осторонь, подає рапорт для виконання службових (бойових) завдань у районі проведення операції обʼєднаних сил. Бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримувані збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях. Перебуває безпосередньо в районах бойових дій, у найгарячіших точках: Павлопіль, Гранітне, Талаківка.

Нагороджений Нагрудним Знаком « Учасник бойових дій.

Після повернення з війни, у 2020 році, вступає до Львівського національного університету ім. Ів. Франкана комічний факультет. Мріє про свою власну справу, про майбутнє. Життєвим принципом були слова Черчіля: «Успіх - не остаточний. Поразка - не фатальна. Значення має лише мужність продовжувати».

Життя в Криму вплинуло на характер Сашка сонячна, позитива особистість, що любив свободу, море, природу і обожнював тварин.

Завжди усміхнений, комунікабельний, відкритий, готовий прийти на допомогу, дати пораду, підбадьорити, підтримати у скрутну хвилину.

Війна внесла свої корективи: загострене відчуття правди, нетерпимість до несправедливості та байдужості. Та непохитна безмежна любов до рідної України. Плани та мрії на майбутнє...

24 лютого 2022 року руйнує все. Не чекаючи виклик, повістку, добровільно з самого ранку збирає свій військовий наплічник, зі словами:

«Війна. Україна в біді, в небезпеці, треба йти її боронити . А хто, якщо не Я», йде в воєнкомат.

01 березня 2022 року був уже на передовій, на нулі, в Попасній.

Завжди його дзвінки були наповнені вірою в нашу Перемогу. Усвідомлював з перших хвилин, що це не просто війна, це - наше право на життя, на нашу ідентичність. Або ми переможемо - або нас знищать, третього немає.

Коли він йшов, приклеїв на рукав шеврон «Воля, або смерть» на фоні червоно-чорного прапора. У телефонних розмовах розповідав, що займається з хлопцями, вчить їх злагодження, адже вони були ледь знайомі, навіть не знали як кого звати.

16 березня 2022 року, коли їх шалено обстрілювали з усіх видів зброї, а їм, фактично, не було чим боронитися, стояли живим щитом.

Вони з хлопцями пісень співали: «Батько наш - Бандера, Україна - Мати. Ми за Україну будем воювати!».

18 березня 2022 року дзвінок пролунав о 8.25. Голос, як зазвичай, бадьорий, впевнений, «з їдою не біда». На моє запитання, чи у вас гаряче, відповів: « Та трохи спекотно». Переживав , що бомбили Львів, розпитував про новини, тому що у них не було інтернету.

На мої слова: «Синочок, будь уважним і памʼятай, що найдорожче в житті - це життя». Відповів: « Звичайно, звичайно, мамусь. Роботи повно, стараємось»...

Це була наша остання розмова…

19 березня в день, коли повертаються лелеки, він полетів у синю далечінь....

З доповіді, яка надійшла від командира 2 механізованого батальйону, близько 11:00-12:00 год. 19.03.2022 року внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу н. п. Попасна Луганської області загинув навідник 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону сержант Ткаченко Олександр.

Його повернення додому тривало майже місяць. Після багатоденних пошуків, виявилося, що його захоронили у Дніпрі, як Невідомого.

12 квітня 2022 року повернувся додому на щиті.

Нагороджений нагрудним знаком «Учасник бойових дій».

Нагороджений Указом Президента України Орденом «За Мужність III ступеня» (посмертно).

Нагороджений Орденом «Хрест Героя» (посмертно).

Присвоєно звання «Почесний Громадянин Жовківської територіальної громади (посмертно).

Був вірним даній Присязі, завжди повторював слова Олега Ольжича:

«Захочеш - і будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила.

Зрослась небезпека з відважним життям, Як з тілом смертельника крила».

«Незнаному Воякові» 1935 рік

Назавжди 23... Ти найдорожче, що подарувала мені доля. І найцінніше, що вона у мене відібрала...

Честь та Світла Памʼять Герою, який віддав найдорожче - своє життя, за нас з вами, за незалежність України.