Бочаров Олександр Анатолійовича, позивний «Херсон», 23.11.1995 -09.07.2024

Олександр був не просто військовим. Передусім він був люблячим чоловіком, найкращим татом для нашої донечки та людиною з великої літери. Світлий, чесний, добрий і справедливий. Людина, яка ніколи не проходила повз чужу біду. Він завжди знаходив слова підтримки, простягав руку допомоги й підставляв своє плече тим, хто цього потребував. Саме таким він назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав.

Він мав великі мрії та плани на життя. Мріяв про мирне майбутнє, про щасливу й велику родину, про життя поруч із найріднішими. Але війна безжально перекреслила всі його мрії.

30 січня 2021 року Олександр підписав контракт та розпочав службу в 11-й окремій бригаді армійської авіації. Повномасштабне вторгнення він зустрів з перших хвилин на аеродромі й відтоді мужньо виконував усі поставлені бойові завдання.

13 червня 2024 року його було прикомандировано до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». А вже 9 липня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку, Олександр зник безвісти.

Понад 23 місяці ми жили вірою та надією. Щодня чекали дзвінка, молилися, вірили, що він живий і обов’язково повернеться додому. Але замість довгоочікуваної зустрічі ми отримали найстрашнішу звістку — підтвердження збігу ДНК.

Олександр пішов у бій за свободу своєї країни, добре знаючи її ціну. Він до останнього залишився вірним військовій присязі, своєму народові та Україні. Його подвиг назавжди вписаний в історію нашої держави, а його ім’я — навіки закарбоване в наших серцях.

Для України він — Герой. Для побратимів — надійний товариш. Для донечки — найкращий тато. А для мене — коханий чоловік, якого я любитиму все своє життя.

Вічна слава і світла пам’ять Герою України