Коли я бачила Сашу востаннє, ми обнялися... І кілька секунд просто стояли мовчки. Мовчки, ніби прощалися...
Ми не були друзями — просто жили в одному будинку. Він був звичайним хлопцем, тихим, спокійним, добрим. І чомусь мені тоді захотілося обійняти його і сказати «дякую». Я не знала, що прощаюсь...
Боляче усвідомлювати, біль втрати і скорботу рідних.
Це людина, яка не шукала героїзму, він просто робив те, що вважав своїм обов’язком — захищати інших.
Дякую... За твою простоту, за твоє добре серце, за те світло, яке ти залишив.
За тиху мужність.
Ти назавжди залишишся в пам’яті рідних і всіх хто тебе знав.
Вічна пам’ять Герою.