Олександр
Швидкий

Швидкий Олександр Анатолійович «Карамаз»

Олександр Швидкий народився 23 лютого 1976 року в Києві. З дитинства зростав без батька, який помер ще до його народження. Виріс у Києві на Виноградарі.

У 1991 році закінчив 9 класів у Київській середній школі №93, в тому ж році вступив до Київського професійно-технічного училища №7 при заводі «Антонов». В 1994 році закінчив технікум. Рішенням державної кваліфікаційної комісії від 3 червня 1994 року йому було присвоєно кваліфікацію «Слюсар-складальник літаючих апаратів четвертого розряду».

У 1994 році пішов служити до армії, у 1996 році був звільнений зі служби молодшим сержантом «Снайпер». Після служби в армії пішов працювати на завод «Антонов» складальником літальних апаратів. Також приймав участь в розробці та конструюванні Літака АН-225 Мрія.

У 90-х роках обрав справу, яка стала його покликанням — автомеханік. З 2000-х років почав працювати автослюсарем. Працював на СТО, останнім місцем роботи було СТО «Квесто».

У 2001 році одружився. Разом із дружиною виховували сина та доньку. В тому ж році народився син Швидкий Олексій Олександрович, який закінчив Київський Кооперативний Інститут Бізнесу та Права. В 2019 році в сім'ї народилася донечка (сестра) Швидка Анастасія Олександрівна.

Для родини був надійною опорою, турботливим чоловіком та люблячим батьком, добрим, веселим. Любив проводити час із близькими, подорожувати Україною, рибалити та збирати гриби. Мріяв про власну справу та власний будинок у селі, де міг би господарювати. За характером був справедливим, відповідальним і дуже старанним — ніколи не залишав справу незавершеною.

Військовий із позивним «Карамаз». З перших днів (25 лютого 2022 року) повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України, вступив до лав ТРО в місті Києві. Служив у військових частинах А7376 та А4347.

За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Обовʼязки військовослужбовця виконував зразково, користувався авторитетом серед співслужбовців. Був добре підготовлений, мав високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Показував приклад зразкового виконання службового обовʼязку. Завжди був ввічливим та чуйним до оточуючих. Не пасував перед труднощами, допомагав товаришам по службі вирішувати службові та особисті питання. На критику та зауваження реагував адекватно та робив правильні висновки. Проявивши мужність та героїзм, стійкість та рішучість до останнього залишався вірним Військовій Присязі та Українському народу.

Восени 2022 року приймав участь у контрнаступі в Харківській області, після чого був в охороні міста Вовчанськ на кордоні з рф, згодом на Сєвєродонецькому напрямку.

Подяка від начальника Чугуївської районної військової адміністрації від 14.10.2022 року.

Друга ротація — 27.02.2023 року в Луганській області. 10 квітня 2023 року Олександр загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Діброва Луганської області, потрапивши під ворожий танковий обстріл, у «Кремінному лісі».

Пам'ятна медаль 112 бригади наказ № 233 від 19.04.2023 року.

Орден за мужність ІІІ ступеня (№741 від 08.11.2023) ТЦК та СП Шевченківський район м.Києва.

<«Він був ніжним, любив робити приємні несподіванки, дарував квіти без приводу, навіть серед ночі міг піти за морозивом. Завжди життєрадісний і компанійський. Його коронна фраза була: ''Наливай''»> — згадує дружина Олена.

Олександр був людиною великого серця, яка любила життя, родину і залишила по собі тепло у спогадах рідних та друзів.

Залишив за собою гарну, міцну та люблячу родину, для якої він назавжди залишається Героєм України, незважаючи ні на які нагороди.

Похований в м.Київ, Берковецьке кладовище, ділянка№42, ряд 16, місце 16

Навіки 47