Ткач Олександр Володимирович 11.08.1983 - 10.02.2023

Солдат стрілець-помічник гранатометника, 2-го аеромобільного взводу, 1-ї аеромобільної роти, 1- го аеромобільного батальйону, військової частини, 46 ОАБДШВ.

Олександр народився 11.08.1983 року в м. Костопіль.

У вересні 1990 року пішов до 1 класу в Костопільську загальноосвітню школу І- ІІІ ступенів, номер 5, де закінчив 9 класів. Після школи вступив до Костопільського будівельно-технологічного коледжа на фах столяр будівельник- тесляр.

14.11.2001 року був признаний на строкову військову службу. Після армії Олександр працював у будівельній сфері, їздив на заробітки. Потім працював на Костопільському підприємстві по виготовленню блоків.

23. 07.2011 року одружився.

06.06.2012 року народився його син Владислав.

В перші дні Російського вторгнення Олександр активно допомагав місцевій територіальній обороні. Брав участь у підготуванні підвальних приміщень для укриття.

10 років ми разом виховували дитину з інвалідністю (ДЦП), нажаль зараз я буду піклуватися про сина одна. Щоб забезпечити безпеку, Олександр відвіз свою сім’ю до кордону, але сам кордон не перетнув, мавши на це велику можливість, повернувся назад додому щоб боронити Україну.

Через деякий час прийняв рішення вступити до лав ЗСУ.

28.08.2022 року Олександр був призначений на військову службу по загальній мобілізації, другим відділом Рівненського РТЦК та СП Рівненської області.

Спочатку Олександр проходив навчання на військовому полігоні. З 26.10.2022 року Олександр брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районах н. п. Білогірка Херсонської області, н. п. Озарянівка, н. п. Кліщіївка, н. п. Никифорівка та н. п. Благодатне Донецької області.

Героїчно загинув 10.02.2023 року поблизу населеного пункту Никифорівка Бахмутського району Донецької області, внаслідок ворожого танкового та артилерійського обстрілу, допомагаючи побратиму вибратися з поля бою. Поховали Олександра 18.02.2023 року на кладовищі «Нове» поруч з іншими воїнами небесного легіону.

Указом Президента України N2272/2023 про відзначення державними нагородами України, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Олександра нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Спогади дружини Наталії:

Олександр був сміливим, мужнім. Завжди допомагав усім, хто цього потребував. Де б не був Саша, там завжди панував сміх, він дуже любив жартувати. Мав дуже багато планів та мрій, яких нажаль не встиг втілити в життя.

Я дуже просила Сашу не йти на війну, але попри всі мої вмовляння він сказав що:” Я не можу залишатись вдома, багато зовсім юних хлопців пішли на війну, моє місце також там”. Він з усіх сил намагався потрапити в десант, так і сталося його мрія збулася.

31 грудня 2022 року був дуже страшний бій, з усієї групи вижили лише Саша та його побратим, після цього йому дали відпустку на тиждень. Після відпустки, через місяць Саша загинув. Він завжди телефонував чи писав мені, коли їхав на штурм, після виконання завдання давав знати: “Я живий, все добре” . Дуже важко було чекати його дзвінка, останній раз я три дні чекала поки Саша вийде на зв’язок, весь час заспокоювала себе: “Все добре, він просто не може подзвонити”. Але, на жаль, попри всі мої сподівання, 13 лютого 2023 року мені повідомили, що Саша загинув під час виконання завдання.

Побратими Олександра згадують:

Ткач був супер воїном, одним з найкращих.

Ткач був хорошою людиною, добрим, сміливим воїном, всі брали його в приклад. Його рекорд в нас так і ніхто ще не побив, З0 пострілів з РПГ за ніч.