Олександр Васильович Закерничний народився 27.11.1974 у м. Одесі.

Закінчив у 1996 році Одеську державну академію холоду за спеціальністю "Теплофізика" та курс навчання на факультеті медико-біологічних проблем оздоровлення Інституту розвитку людини.

Інженер-теплофізик — за освітою, письменник — за покликанням, він наміряв на себе багацько різних професій.

Працював інженером з техніки безпеки, фотографом, масажистом, начальником комерційного відділу, торговим представником та журналістом.

Але як творча і завзята натура цим не обмежувався.

Його життя було насичене різноманітними захопленнями: підкорював Ельбрус та блукав катакомбами, стрибав з парашутом і пірнав з аквалангом, ліпив цеглу з глини і будував альтанку з земляним дахом, освоював бойове мистецтво «Козацький спас» та астрологію, писав самобутні картини (кілька з них знаходяться в експозиції Одеського військово-історичного музею) і грав на гітарі, чавив вино і ходив гарячим вугіллям, вирощував інжир та брав участь у фотоконкурсах, обожнював подорожі та веселі розіграші.

У 2019 році видав свою першу книгу «Синочка» - збірку гумористичних есе про події та людей, з якими автору довелося стикатися.

Сашко не був білим і пухнастим, проте — чесним, відкритим і щирим. З дитинства мав загострене почуття справедливості.

Після початку воєнних дій в Україні за покликом серця, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, пішов добровольцем до ЗСУ (мобілізований 01.03.2022). Звідти з першого і до останнього дняписав про життя та службу в армії, про події, учасником або свідком яких був. За що зрештою й отримав позивний «Письменник».

Тексти викладав у соцмережах — спочатку у Фейсбуці, а потім у створеному телеграм-каналі «Записки добровольця».

Навіть на передовій він зумів зберегти людяність, не втратити шаленого почуття гумору та вміння перетворювати страшне у "нічого, прорвемось".

Півтора роки його гумор та оптимізм підтримували не тільки побратимів, що були поруч, а й кілька тисяч підписників, яким він дарував світло та віру в Перемогу.

Служив у складі 68 окремої єгерської бригади (12 окремий стрілецький батальон): спочатку у Миколаївській області (Братське), Донецькій обасті (Костянтинівка, Мирноград, Вугледар) на посаді стрільця стрілецького взводу, потім у Харківській області (Борова) на посаді водія радіолокаційної станції взводу батареї управління та артилерійської розвідки. Брав участь у боях на Авдіївському напрямку.

Після поранення, отриманого під час оборони Новобахмутівки був направлений на лікування. По закінченні реабілітації знов став до лав захисників.

Мабуть, саме божевільні події війни, усвідомлення того, що кожен день може стати останнім, підштовхнули його до виконання давнішньої заповітної мрії. Керування яхтою. Саме так. Дивно для людини, яка знаходиться у гущі військових подій? На онлайн-курсі, використовуючи кожну хвилину вільного часу, він опановував це складне мистецтво. Встиг закінчити перший семестр навчання.

Загинув 4 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі с. Чернещина на Харківщині.

Нагороджений медалями "За поранення", "Захисник України" та Комбатантським хрестом.

Ще під час перебування на фронті розглядав можливість видати свої військові записки-оповідання книгою. Розповідь про життя на війні, яким воно є, без ретуші та пафосу, про серйозне та сумне, але одночасно просочена відмінним почуттям гумору. Адже саме він допомагає долати жах, біль, паніку та відчай у воєнному пеклі, пройти цей жорстокий шлях.

Книга "Записки добровольця" побачила світ у листопаді 2023 року, через три місяці після загибелі автора.

Внесок Олександра в українську літературу був відзначений кількома нагородами:

1. 2023 рік - лауреат літературного альманаху "Радуга" 4'2023 (посмертно);
2. 2024 рік - дипломант загальнонаціонального конкурсу "Українська мова - мова єднання", номінація "Рубежі подвигів і безсмертя" (посмертно);
3. 2025 рік - лауреат першої Премії імені Василя Паламарчука "Смішно про страшне" (посмертно).

У 2024 році в Одесі відбулась прем'єра спектаклю за мотивами книги "Записки добровольця", який увійшов до репертуару театру-лабораторії "Воля", а у 2025 році у рамках фестивалю сучасного мистецтва "Два дні й дві ночі нової музики" була представлена міні опера, знов таки за мотивами книги "Записки добровольця".

«Він пішов у пітьму, щоб стати для нас світлом…»