Роман Васильович Самусік народився 6 липня 1993 року в Луцьку. Тут минули його дитинство і юність, тут він навчався, починав професійний шлях і згодом повертався після служби та відряджень. З 2000 до 2008 року Роман навчався у Луцькому навчально-виховному комплексі «Гімназія №14». Любив математику, брав участь в олімпіадах і не пропускав конкурс «Кенгуру». У шкільні роки його характеризували як доброго, справедливого й старанного учня.

Після гімназії Роман вступив до Луцького вищого професійного училища. У 2008–2011 роках здобув професію обліковця з реєстрації бухгалтерських даних та оператора комп’ютерного набору. Паралельно серйозно займався спортом: виборював призові місця з тхеквондо, долучався до розвитку бойових мистецтв на Волині, пізніше займався дзюдо та самбо. Спорт став для нього школою дисципліни, витривалості й постійної роботи над собою.

У 2011 році Роман вступив до Національної академії внутрішніх справ у Києві, де навчався до 2017 року. Ще під час навчання, у 2015 році, розпочав роботу в пенітенціарній системі в Луцьку. До 2017 року працював старшим інспектором сектору роботи з персоналом Луцького слідчого ізолятора. Згодом певний час працював у Чехії, але повернувся в Україну й почав готуватися до військової служби в Національній гвардії України.

Окремим етапом став відбір до спеціального підрозділу «Омега». За спогадами батька Романа, кандидатам належало пройти психологічні тести, поліграф, фізичні випробування та спаринги. Роман пройшов відбір і у 2019 році приєднався до 4 окремого загону спеціального призначення «Омега» як офіцер.

На службі він постійно вдосконалював професійні навички. Проходив підготовку з надання першої допомоги, одним із перших у підрозділі пройшов професійні курси операторів безпілотних літальних апаратів і долучився до розвитку цього напрямку в 4-му загоні «Омега». Рівень його підготовки як оператора БПЛА в матеріалах зазначений як «Професійний». У 2024 році, перебуваючи на посаді командира групи снайперів, Роман пройшов снайперську підготовку у Франції.

За роки служби він поєднав кілька напрямків підготовки — снайперську справу, роботу з безпілотними системами та навички першої допомоги. За ініціативність, професіоналізм і виконання службових та бойових завдань Романа неодноразово відзначали державними й відомчими нагородами, грамотами та подяками. У січні 2024 року його нагородили іменною вогнепальною зброєю. Загалом у підрозділах системи МВС України він прослужив майже одинадцять років.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Роман виконував бойові завдання на різних ділянках фронту. Приймав участь у боях за Макарів на Київщині, у бойових діях на Чернігівщині, в районі Сєвєродонецька, на Харківщині та Запорізькому напрямку. Для офіцера спеціального підрозділу це були роки постійної бойової роботи, у якій підготовка мала безпосередньо працювати на виконання завдання і збереження життя побратимів.

У липні 2024 року під час боїв у Пологівському районі Запорізької області Роман виявив і знищив снайперську пару противника. 1 серпня поблизу села Білогір’я противник застосував безпілотник, з якого скидав міни по українських військовослужбовцях. Роман збив дрон, однак одна зі скинутих мін поранила його побратима.

Роман надав пораненому допомогу і розпочав евакуацію. Під ворожим вогнем він сам дістав вогнепальне поранення, але продовжив рятувати побратима. Згодом їх атакував дрон-камікадзе. Роман прикрив собою пораненого військовослужбовця, врятувавши йому життя, але сам загинув.

Йому був тридцять один рік. На момент останнього бою Роман мав військове звання майора. У 2024 році звання підполковника йому присвоїли посмертно. Обставини його загибелі не потребують додаткового пафосу: вже поранений, перебуваючи під ворожим вогнем, він до останнього продовжував евакуацію іншого військовослужбовця і ціною власного життя врятував його.

4 серпня 2024 року з Романом Самусіком попрощалися в Луцьку. Його поховали в секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа Луцького району Волинської області. Роман не був одружений, дітей не мав. Після нього залишилися батьки та сестра.

26 лютого 2025 року Указом Президента України №139 Романові Самусіку посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові. 26 грудня 2025 року орден «Золота Зірка» вручили його рідним у Києві.

У 2026 році пам’ять про Романа Самусіка увічнили і в його рідному Луцьку. Міська рада підтримала перейменування частини вулиці Цегельної, на якій він жив, на вулицю Героя України Романа Самусіка, а іншої частини — на провулок Романа Самусіка. Рішення набуло чинності 1 липня 2026 року. Із проханням підтримати перейменування до депутатів звертався батько Романа — Василь Самусік.

Розповідаючи про сина, Василь Самусік сказав: «Мій син віддав найдорожче — своє життя — захищаючи суверенітет, територіальну цілісність та свободу нашої держави». За цими словами — весь пройдений Романом шлях: навчання, спорт, служба в системі МВС, складний відбір до «Омеги», постійне професійне вдосконалення, бойові виїзди й відповідальність командира за людей поруч.

Роман Самусік залишився в пам’яті як офіцер, який послідовно готував себе до складної служби й до останнього виконував свій обов’язок. Від хлопця, який любив математику і бойові мистецтва, до командира групи снайперів пройшов шлях, у якому не було швидких рішень чи випадкових досягнень. Найточніше про нього говорить останній бій: маючи можливість думати про власний порятунок, він продовжив рятувати побратима.

Серед нагород та відзнак Романа Самусіка:

• відзнака Президента України «За оборону України» — Указ Президента України №559 від 5 серпня 2022 року;

• медаль «За військову службу Україні» — Указ Президента України №636 від 7 вересня 2022 року;

• медаль «Захиснику Вітчизни»;

• відзнака Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІ ступеня;

• іменна вогнепальна зброя МВС України — наказ МВС України №81 о/с від 31 січня 2024 року;

• нагрудний знак Національної гвардії України «За доблесну службу»;

• грамота Львівської обласної ради за особисту мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов’язку;

• грамота Львівської обласної державної адміністрації за особисту мужність і професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету;

• подяка Національної гвардії України «За високі досягнення у службовій діяльності»;

• звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — Указ Президента України №139 від 26 лютого 2025 року, посмертно.