Він не шукав слави — він просто робив те, що вважав правильним.

Мельник Сергій Миколайович народився 13 вересня 1980 року в селі Переросле Білогірського району Хмельницької області. З 1998 по 2000 рік проходив строкову службу в лавах Прикордонних військ України на Волині. Після демобілізації працював у рідному селі, а у 2003 році переїхав до Тишківки на Кіровоградщині. Саме там він зустрів кохання свого життя — мою маму Альону. 27 вересня 2003 року вони одружилися та створили міцну й щасливу родину. Разом виховували двох дітей — Анастасію Владислава.

Майже двадцять років Сергій працював кочегаром у дитячому садочку «Берізка» в Тишківці. Його знала й поважала вся громада. Добрий, щирий, працьовитий, відповідальний, завжди готовий прийти на допомогу. Кажуть, що людину найкраще характеризують не слова, а справи. Сергій був саме такою людиною. Він багато років займався ремонтами, допомагав людям, і в нашому селі часто можна було почути: «У Мельника золоті руки». За що б він не брався — усе робив якісно, чесно і від щирого серця. Він ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував. Для одних він був надійним другом, для інших — хорошим сусідом, для дітей — найкращим татом у світі, а для дружини люблячим чоловіком.

24 лютого 2022 року війна назавжди змінила життя кожного українця. В перші дні він надав свої дані до ТРО і 22 березня мого тата призвали до лав Збройних Сил України. Він не ховався, не шукав шляхів уникнути служби й не тікав від відповідальності. Він пішов захищати свою сім’ю, свою землю та свою державу.

Після навчання Мельник Сергій Миколайович, позивний «Лютий», був направлений на найгарячіші напрямки фронту. За майже шість місяців служби він пройшов Донеччину, Луганщину та Харківщину. Брав участь у боях на Бахмутському та Краматорському напрямках, стримував ворога поблизу Лисичанська, а згодом був переведений до Харківської області.

Він служив старшим механіком-водієм механізованої 6 роти 2 механізованого 2 батальйону частини

. За весь час служби Лютий жодного разу не зміг приїхати додому у відпустку. Та коли сімʼя запитувала його, як він, відповідь завжди була одна: «Все добре». Лише зараз ми розуміємо, через яке пекло він проходив щодня.

Його побратими згадують, що навіть після багатьох місяців важких боїв він думав не про себе, а про інших. Одного разу його на кілька днів відправили на рембат. Він не хотів їхати й казав побратимам: «Як я вас залишу?». Для родини тоді великою радістю стала можливість поспілкуватися з ним по відеозв’язку. Він щиро радів навіть тому, що після довгого часу на передовій отримав можливість поспати на звичайному ліжку.

Повернувшись до свого підрозділу, він одразу вирушив виконувати чергове бойове завдання.

10 вересня 2022 року під час наступальних дій у селі Мале Веселе Харківської області Мельник Сергій Миколайович загинув при виконанні бойового завдання. До свого 42-го дня народження він не дожив лише три дні.

Один із його побратимів сказав слова, які назавжди залишаться в серці рідних:

«БМП уже горіло, я не міг вибратися, а Сергій діставав мене. Потім я протягнув його на собі близько двохсот метрів, бо рятуючи нас він сам отримав тяжкі поранення і на моїх руках Сергій загинув від крововтрати. Я зробив усе, що зміг… вибач мені …»

Сьогодні пам’ять про Мельник Сергія Миколайовича живе не лише в родині. Його портрет розміщений на Алеях Слави в Білогір’ї та Тишківці. У дитячому садочку «Берізка», де він багато років працював, встановлено пам’ятну дошку на його честь.

За особисту мужність, самовідданість та вірність військовій присязі Мельника Сергія Миколайовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також він удостоєний відзнаки 14-ї окремої механізованої бригади «Назавжди в строю».