Сергій
Зайцев

Сергій Федорович Зайцев народився 9 квітня 1993 року в місті Кам’янське Дніпропетровської області. У документах і спогадах про нього є багато військових дат, посад і нагород, але його шлях почався не з них. Він ріс людиною наполегливою, зібраною, звиклою працювати над собою і тримати внутрішню планку. У підліткові роки Сергій професійно займався гирьовим спортом та настільним тенісом, був переможцем районних змагань. Спорт дав йому не лише фізичну витривалість, а й характер: уміння терпіти навантаження, повертатися до роботи після втоми, спокійно йти до результату.

З 2000 по 2009 рік Сергій навчався у Боровківській середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступеня Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Після школи він здобув робітничу професію електрозварювальника в Дніпродзержинському вищому професійному училищі. Це була практична спеціальність, яка вимагала точності, уважності й відповідальності. Згодом Сергій продовжив освіту і у 2020 році здобув вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» у Національній академії внутрішніх справ.

Його життєвий шлях поступово поєднав кілька різних, але важливих складових: фізичну витримку, робітничу точність, правову освіту і військову службу. Усе це формувало людину, яка вміла не лише виконувати накази, а й розуміти відповідальність за рішення, за людей поруч і за справу, якій служить.

У 2013–2015 роках Сергій проходив строкову службу у лавах 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Саме в цей час Україна увійшла у період війни, і для багатьох військовослужбовців служба перестала бути лише етапом біографії. Вона стала вибором і випробуванням. З 2014 року Сергій неодноразово виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави на східному напрямку.

З 2015 року його служба була пов’язана зі спеціальним підрозділом «Омега». Він пройшов шлях від старшого стрільця до старшого інструктора, а згодом став командиром бойової групи. Це не був швидкий чи випадковий шлях. У підрозділах такого рівня авторитет не з’являється автоматично разом із посадою. Його здобувають роботою, досвідом, витримкою і ставленням до людей.

Сергій брав участь в АТО/ООС, виконував завдання в умовах постійного ризику і поступово ставав тим військовослужбовцем, на якого могли покластися побратими. Згодом він був командиром 1-ї бойової групи, заступником командира 1-ї групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення Західного територіального управління Національної гвардії України. За цими довгими службовими назвами стояла конкретна відповідальність: підготовка, рішення, люди, бойова робота і довіра підрозділу.

За військову майстерність, мужність і героїзм Сергія було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, а також особистою зброєю. Серед його відзнак були нагрудні знаки «За відвагу в службі» та «За доблесну службу», медаль «10 років сумлінної служби», відзнаки «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність», «За участь в антитерористичній операції», а також відзнака Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» II ступеня. Ці нагороди не потребують зайвих пояснень: вони засвідчують тривалий шлях служби, бойовий досвід і професіоналізм.

Початок повномасштабного вторгнення Росії Сергій зустрів уже досвідченим військовим. Він продовжив службу у складі загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України та обороняв Україну на різних напрямках, зокрема Київському, Харківському та Донецькому. У період повномасштабної війни обіймав посаду командира бойової групи окремого загону спеціального призначення «Омега». Для командира бойової групи війна — це не лише особиста хоробрість. Це відповідальність за завдання, за темп, за рішення і за тих, хто поруч.

Його позивний був «Дніпро». У ньому було щось дуже точне для Сергія: сила без показовості, глибина, спокій і внутрішня незламність. Він не був людиною гучних слів. У спогадах про нього постає воїн, який діяв, а не демонстрував себе; командир, який тримався рівно; людина, поруч із якою інші могли відчувати опору.

Водночас за військовою стриманістю залишався живий, теплий і відкритий чоловік. Сергій любив відпочивати в горах, збирати гриби, проводити час із близькими, смажити м’ясо. Він умів радіти простим речам і, за словами рідних, поспішав жити це життя по максимуму. Саме такі деталі особливо важливі для пам’яті: вони повертають за військовими званнями і нагородами справжню людину — з усмішкою, звичками, улюбленими місцями, друзями, родиною.

Дружина Сергія, Еліна Зайцева, написала про нього: «Мій сильний і могутній Дніпро, а ще справжній патріот України, мужній воїн, чесний і щирий, життєрадісний, людина, яка завжди прийде на допомогу друзям. Спішив жити це життя по максимуму, але воно швидко обірвалось… Ти завжди будеш в нашій пам’яті великим прикладом для наслідування». У цих словах є те, чого не передають службові документи: любов, біль і відчуття людини, яка була поруч не лише на війні, а й у житті.

2 серпня 2023 року Сергій Зайцев виконував бойове завдання в районі населеного пункту Благодатне Волноваського району Донецької області. За наданими матеріалами, він перебував у складі протитанкового резерву. О 4:40 ворог розпочав артилерійський обстріл у поєднанні з авіаційним ударом. Авіабомба впала неподалік українських воїнів, і вибухова хвиля завдала смертельних поранень спецпризначенцям.

Сергій Федорович Зайцев загинув під час виконання обов’язків військової служби, пов’язаних із захистом Батьківщини. Разом із ним того дня загинули двоє побратимів. Сергію було 30 років.

4 серпня 2023 року Сергій повернувся до Львова на щиті. Місцем його останнього спочинку стало Марсове поле на Личаківському цвинтарі у Львові. У вічній тузі за ним залишилися мама та дружина.

Посмертно Сергію Федоровичу Зайцеву присвоєно звання капітана та нагороджено орденом «За мужність» II ступеня. Це стало державним визнанням його служби, мужності й останнього бойового шляху.

Сергій Зайцев пройшов шлях від строкової служби до командира бойової групи спецпідрозділу «Омега». Він не шукав легких доріг, не зупинявся перед складними завданнями і залишався людиною дії. Його життя було коротким, але в ньому було багато змісту: служба, відповідальність, любов до своїх, вірність побратимам і готовність бути там, де найважче.

Позивний «Дніпро» став частиною пам’яті про нього — як символ сили, глибини і незламності. Таким Сергій Федорович Зайцев залишиться для рідних, побратимів і всіх, хто знав його шлях: спокійним, сильним, справжнім.