Жимела Сергій Сергійович, старший сержантат, командир епіпажу БПЛА,65 ОМБР , підрозділ " Роніни"

03 жовтня 1993 року народження, який загинув 24 листопада 2025 року в смт Новоданилівка Запорізької області, захищаючи незалежність і свободу нашої Держави.

Мій брат загинув у 32 роки.

У нього залишилася донечка, якій лише 8 місяців, мати, дружина,сестра..

Він мріяв бути для донечки найкращим батьком — таким, яким був сином, братом, побратимом і воїном.

Сергій пішов служити з першого дня повномасштабної війни.

Не тому, що мусив.

А тому, що не міг інакше.

За станом здоров’я він мав повне право не служити: травма хребта, проблеми із зором.

Але ще з 2012 року, відколи вперше пішов до армії, він мріяв бути офіцером.

Його тоді не хотіли брати.

Та він не відступив.

Він ніколи не відступав.

Сергій завжди оберігав родину — ніколи не розповідав жахів війни, ніколи не скаржився.

Він був тихою, скромною людиною, не любив пафосу і гучних слів.

Коли йому казали, який він хороший, він відповідав одне слово:

«Звичайний».

Але він не був звичайним.

Він казав:

«Якщо всі підуть із ЗСУ — то хто тоді буде захищати Державу?»

І ще:

«Я ніколи не кину своїх побратимів».

Він не кинув.

Він залишився з ними до останнього подиху.

За час служби Сергій був нагороджений:

відзнакою «За вірну службу» ІІІ ступеня — 02.12.2022

«Козацький хрест за бойові заслуги» — 29.09.2025

«Золотий хрест» — 29.08.2025

відзнакою «За збережене життя» — 27.10.2025

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня — указ Президента України, липень 2025 року

(нагородження — посмертно)

У 2023 році Сергій проходив навчання у Великій Британії —

підготовка сержантського складу державного рівня в рамках операції «ІНТЕРФЛЕКС».

Але жодна нагорода не може виміряти того, якою людиною він був.

Сергій — це людина, яка після себе залишила світло.

І порожнечу, в яку досі неможливо повірити.

Світ, у якому його більше немає, — інший.

Дуже хочу присвоїли Жимелі Сергію Сергійовичу звання Герой України (посмертно) —

як символ вдячності держави людині, яка віддала за неї все,

і як знак пам’яті для його донечки, яка має знати, що її тато був Героєм не лише для родини — а для України.

Він не просив нагород.

Він просто робив те, що вважав правильним.

Саме такими і є Герої України.

З глибокою повагою і болем ,сестра Расюк Юлія !!