Ісус
6 бер. 2022 р.
Про Героя
- Дата народження24 жовтня 1990 р.
- Дата мобілізації24 лютого 2022 р.
- Дата загибелі6 березня 2022 р.
- Вік ГерояНазавжди 31 р.
- Місце служби128 бригада
Підписатись на пам'ятні події Героя
Ми надішлемо вам сповіщення, коли на сторінці Героя з'являться нові важливі оновлення: дописи, фото, відео, аудіо, свічки пам'яті та інші події вшанування. Ви можете керувати підпискою у будь-який момент - відписатись можна одним натисканням цієї ж кнопки.
Молодший сержант Тарас Гайдук загинув 6 березня 2022 року в бою з ворогом поблизу міста Оріхів Запорізької області. Під час артилерійського обстрілу та авіаційного нальоту отримав смертельні осколкові поранення.
Захиснику назавжди 31 рік.
Тарас родом з міста Ужгород Закарпатської області. Закінчив Ужгородський національний університет та Український католицький університет за спеціальністю «Історія». Тривалий час працював гідом-екскурсоводом, хоч і спробував себе у різноманітних професіях. Цікавився краєзнавством, досліджував маловідомі туристичні місця Закарпаття та популяризував історію українських містечок. Любив гори та піші походи, мріяв створити гірські маршрути для туристів та відкрити власну туристичну фірму.
З 2014 року очолював громадську організацію «Закарпатська громада», яка займалась соціальними проєктами та декомунізацією вулиць в Ужгороді. Мріяв про власний виноградник.
У 2017-2020 роках чоловік служив за контрактом у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ. Тоді був нагороджений бригадною відзнакою «Срібний едельвейс». Після повернення до цивільного життя успішно освоїв професії веб-розробника, тестувальника, перед повномасштабним вторгненням стажувався в IT-компанії.
У перший день повномасштабної війни Тарас поїхав до військкомату. Згодом у складі своєї 128 ОГШБр вирушив на передову. Воював на посаді головного сержанта бойової машини.
«Не можу пригадати Тараса без усмішки. Поруч із ним я почувалась щасливою, всі труднощі не мали значення, адже Тарас казав: поки ми живі, все інше нам під силу. Його стійкість та розум допомагали йому у війську, а щира емоційність завжди збирала навколо нього багато друзів. Він був надзвичайно справедливим, любив подискутувати, але з усіма знаходив компроміс. Для мене Тарас є орієнтиром у житті, його цінності та переконання зараз на часі і будуть жити вічно!» – розповіла дружина полеглого воїна Марія.
«Тарас справді був кращим сином, братом, коханим чоловіком, надійним другом і просто людиною з великої літери. В перших рядах пішов захищати свою країну. І таких, як він, на небі юрба. Всі вони набагато сходинок вище. Їм дано бачити і на землі, і на небі. Тож не забуваймо, якою ціною дається нам незалежність України», – додала його мама Анна.
Посмертно боєць був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та почесним орденом «Хрест Героя».
Поховали Героя на Пагорбі Слави в рідному Ужгороді.
Друзі та колеги після загибелі Тараса відкрили в Ужгороді мініскульптуру, присвячену екскурсоводам, прообразом якої став сам воїн.
У захисника залишилися батьки, сестра, брат, дружина, рідні, друзі, колеги та побратими.