ТАРАС КОВРИК

Війна простягала до нього руки двічі.

Тарас Коврик захищав Україну у АТО. Без вагань узяв до рук зброю і після повномасштабного вторгнення. Захисник залишив після себе не лише спогади. Він став прикладом. Прикладом того, як можна жити – щиро, по-справжньому, віддаючи все, що маєш, не думаючи про страх.

Народився Тарас Миколайович Коврик 29 липня 1988 року у Глибокій.

У сім років пішов до школи. Бігав коридорами, сміявся, інколи тікав із друзями з уроків. Але саме в цих стінах він навчився дружити, мріяти й захищати тих, хто слабший. Опісля вступив до Чернівецького кооперативного технікуму за спеціальністю «менеджмент». Відслужив в армії, а відтак пішов працювати в поліцію. Отримав звання офіцера. 2014 рік розрізав життя навпіл – у країну прийшла війна.

Тарас Коврик долучився до ЗСУ, виконував бойові завдання у зоні АТО. Удома на нього в цей час чекала вагітна дружина. Після демобілізації повернувся у поліцію. У квітні 2022 року разом із колегами з інших областей виконував завдання із розмінування Ірпеня, Бучі, Гостомеля. «Тарас бачив спалену техніку росіян на вулицях сіл і міст… Братські могили просто у дворах. Понівечені тіла цивільних на дорогах…Дітей, які залишилися сиротами… Усе це жахіття війни він пропустив крізь себе і дуже важко його переніс.

Сказав дружині: «У нашого Василька є батьки, а у цих малюків уже нікого немає. Я піду воювати заради них, майбутнього наших дітей і стоятиму до кінця. Там я потрібніший», – розповідає мати захисника Олена Коврик.

Тарас Коврик звільнився зі служби та пішов до війська. Служив старшим солдатом у 57-му окремому стрілецькому батальйоні (нині входить до складу 65 бригади «Великий луг»).

Виконував бойове завдання на позиції у селі Іванівське неподалік Бахмута.

Загинув 34-річний захисник 18 лютого 2023 року. Разом із побратимами він потрапив під мінометний обстріл та отримав важке поранення.

Два місяці Тараса Коврика вважали зниклим безвісти.

Поховали його наприкінці квітня у рідній Глибокій. У нього залишилася дружина та 8-річний син.