Калаур Вадим Вячеславович.
Старший стрілець 17 батальйону 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 57-мої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Загинув виконуючи бойове завдання в районі смт. Новотошківське Луганської області.
Народився Вадим 17 квітня 1991 року у м. Рівне. В дитинстві він був непосидючим і завжди шукав і знаходив собі пригоди. Як доказ цьому, ще в дошкільному віці, втратив частину мізинця на лівій руці. Пізніше, разом з батьками, переїхав у м. Костопіль. Навчався в ЗОШ №6, м. Костополя. У школі навчатися не дуже любив, до старших класів. Лише згодом йому почали подобатися такі предмети як "Фізика" та "Хімія". Хороші успіхи мав з математики. Міг з легкістю порахувати складні приклади без додаткових засобів. Закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум за спеціальністю "столяр", "оператор ПЕОМ". Захоплювався спортом - біг та workout. Однак, після отримання травми, змушений був залишити це захоплення. Проходив службу в армії, м. Павлоград, внутрішні війська, 2009-2010 рр. Вже на той час, у характеристиці, керівництвом, було зазначено, що має загострене відчуття справедливості. Був найкращим стрільцем. Після завершення служби, повернувся додому. Згодом пішов працювати столярем на меблеве підприємство. Був старанним, відповідальним працівником.
У 2014 році проходив військову підготовку на Костопільському полігоні.
У 2015 році одружився і переїхав у м. Луцьк. Вадим був людиною з великої літери, справжнім чоловіком. Добрим, чесним, справедливим, завжди з посмішкою на обличчі, любив жартувати. Не було такого дня, щоб він не пожартував.
Любив наспівувати пісні і завжди був на позитиві. Серед друзів - "душа компанії".
Йому завжди довіряли готувати м'ясні страви. Любив також рибалити. Часто згадував, як з татом їздили на риболовлю і впіймали велику рибину, показував фото. До вподоби було і "тихе полювання", але йому подобався сам процес, а грибні страви не дуже. Він був найдобрішою людиною, яку я знаю. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Навіть, коли хтось стояв із простягнутою рукою, завжди підходив і допомагав. Мав "золоті" руки, намагався усе зробити, як він сам казав, ідеально і самостійно. У Луцьку також працював столярем на меблевому підприємстві, виготовляв ліжка із натурального дерева. Замовлення робили навіть із-за кордону. У нашій квартирі, він дуже багато всього зробив своїми руками. Ще йому подобалося складати пазли. Одного разу на День Святого Валентина, я подарувала йому пазл на 1500 елементів, він його зібрав, склеїв, зробив раму і вийшла велика, гарна картина. А потім ще одна.
У 2016 році записався до складу територіальної оборони Рівненської області.
У 2017 році народився син - Роман. Вадим був дбайливим, люблячим чоловіком і татом. Завжди в усьому допомагав мені, багато часу проводив із сином. У них навіть були свої "ритуали" під час купання і перед сном. Вже змалку навчав сина, як користуватися різними інструментами, намагався прищепити любов до праці.
Вмів смачно готувати, був романтиком. Любив влаштовувати романтичні вечері. Завжди, коли готував, закривав двері, а до столу кликав, коли вже все було готове. І взагалі, за що б не брався, все у нього виходило. У січні 2022 року встигнув завершити ремонт у кімнаті сина. Практично усі роботи виконував сам.
Вадим умів любити і кохати. Він був дуже уважним, пам'ятав усі важливі дати, усі деталі.
Бувало, я просто скажу, що чогось хочу, а він запам'ятає і наступного разу, коли буде робити закупи, піде, знайде і купить саме те, що я хотіла. Він завжди казав:-"Твоє завдання - бажати, а моє - виконувати твої бажання". У мене руки завжди холодні, а його були теплі, незважаючи на погоду. І він постійно брав мої долоні у свої і зігрівав їх. Вадим завжди дбав щоб мені було комфортно. Саме він показав мені, що таке справжнє кохання і що таке щастя.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Вадим не міг стояти осторонь.
Він казав:-"Хтось же має...Якщо всі будуть втікати і ховатися, ті москалі швидко до нас прийдуть".
Не чекаючи повістки, відвізши мене і сина до батьків, сам поїхав у військкомат м. Костополя і записався до лав ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Костопільському полігоні, потім у Кропивницькому. Там потрапив до 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, його призначили старшим стрільцем 17 батальйону 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти. Виконував бойові завдання у м. Лисичанськ.
22 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі смт. Новотошківське Луганської області, отримав поранення несумісні з життям.
До позицій наших захисників, підходив танк, мій чоловік взяв "Джавелін" і пішов проти нього, думав, що встигне його підбити, але, на жаль, загинув.
17 квітня у нього був День народження, а 22 квітня - День ангела і день смерті.
Йому назавжди - 31.
29.04.2022 був похований на Костопільському кладовищі "Нове".
Посмертно був нагороджений медаллю "За оборону рідної держави".
Вадим пішов на війну, щоб його син зростав у вільній, незалежній країні, під мирним небом. Він віддав своє життя з вірою в серці, що Україна переможе і стане ще кращою, ніж була.
Вадим був, є і буде Героєм!
Кохаю, тебе, Масічок, навіки!💔
