Віталій
Науменко

Науменко Віталій Олександрович на псевдо «НАУМ» – головний сержант, командир 1 відділення інженерно-саперного взводу 1 інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 101-а окрема бригада охорони Генерального штабу Збройних Сил України імені генерал-полковника Геннадія Воробйова.

Віталій народився 9 лютого 1996 року в місті Біла Церква, де проживав до 2022 року. Професійну освіту здобув під час навчання в професійно-технічному училищі ім. П.Р. Попова, де опанував фах слюсаря з ремонту автомобілів; водія автотранспортних засобів (категорія “С”).

З дитинства Віталій був непосидючим, веселим, світлим і неймовірно харизматичним хлопцем. Він завжди був душею компанії, тому вже з дитячих років мав багато друзів, а з деякими з них зберіг міцний зв'язок і в дорослому віці.

Вже змалечку активно займався спортом: грав у футбол, ходив на бокс, брав участь у змаганнях, тренувався.

Ще хлопчиком він почав захоплюватися риболовлею та полюванням, які стали його розрадою на все життя. Та найголовніше – саме в ці роки в ньому зародилась пристрасть до машин.

Віталій любив ремонтувати, доводити до пуття «вбиті» машини. Тож, цілком зрозуміло, що й в дорослому житті обрав роботу, пов’язану саме з автомобілями (особливо він «тащився» від раритетних моделей Mercedes-Benz).

До початку повномасштабного вторгнення Віталій працював на СТО, а згодом влаштувався працювати в компанію «Нова Пошта», де за короткий час став керівником відділення.

Паралельно Віталій разом з друзями займався волонтерством, ремонтував автомобілі військовим, возив необхідні речі на схід України.

Війна і служба

Свій військовий шлях Віталій розпочав у 2016 році зі служби в Національній гвардії України в військовій частині 3030, де служив до 2018 року.

З лютого по травень 2017 року навчався в Навчальному центрі НГУ та закінчив спеціальні курси базового рівня за напрямом підготовки «фахівець інженерної служби».

З перших днів повномасштабного вторгнення рф, володіючи професійними навичками сапера, Віталій добровільно став на захист України з чітким усвідомленням: «Хто, як не я, захищатиме мою сім’ю?»

27 лютого 2022 року він долучився до Всеукраїнської Асоціації учасників бойових дій, ставши до виконання завдань із захисту Білоцерківської територіальної громади та Київської області в період безпосередньої загрози столиці.

Упродовж двох місяців у складі групи швидкого реагування Асоціації він виконував бойові завдання з охорони стратегічних об’єктів міста Білої Церкви та району. У критичну фазу оборони міста Києва та за наявної загрози оточення Білої Церкви Віталій Науменко займав бойові позиції у складі мобільних вогневих груп на ймовірних напрямках руху противника.

16 квітня 2022 року на базі Асоціації було створено Добровольче формування № 4 Білоцерківської міської територіальної громади. Уже 26 квітня 2022 року Віталій Науменко долучився до його складу, продовживши виконувати завдання із забезпечення безпеки регіону.

До липня 2022 року у складі ДФТГ № 4 він виконував завдання з охорони об’єктів критичної інфраструктури та життєзабезпечення, а також залучався до підсилення поліції відповідно до бойових розпоряджень військової адміністрації та штабу територіальної оборони 132-го окремого батальйону 114-ї окремої бригади.

Окремим напрямом його діяльності була участь у спільних фільтраційних заходах із виявлення диверсійно-розвідувальних груп. На прохання Білоцерківського районного підрозділу ГУ СБУ у м. Києві та Київській області Віталій Олександрович виконував ці завдання у складі групи з 50 добровольців ДФТГ № 4 у населених пунктах Білоцерківського району.

23 серпня 2022 року Науменко Віталій Олександрович був призваний на військову службу за мобілізацією до лав Збройних Сил України та проходив службу у 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова.

Розпочавши військову службу він пройшов підготовку базового рівня сержантського складу з метою підвищення фахового рівня та здобуття командирських навичок.

Надалі Віталію було присвоєно військове звання «сержант». Він проходив службу на посаді головного сержанта – командира 1 інженерно-саперного відділення 1 інженерно-саперного взводу 1 інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А0139.

Під час служби у складі 101 ОБрО залучався до виконання завдань із забезпечення оборони та безпеки столиці, виконував завдання з інженерного забезпечення, охорони та оборони об’єктів критичної інфраструктури, військових та інших важливих об’єктів, а також пунктів управління. Брав участь у патрулюванні та контрдиверсійних заходах, спрямованих на виявлення та протидію диверсійним загрозам противника в Київському регіоні.

З огляду на набутий досвід і фахову підготовку Віталій Науменко передавав військовослужбовцям практичні знання з мінної безпеки та поводження з вибухонебезпечними предметами. Під час виконання завдань із забезпечення безпеки столиці він також виконував функції старшого групи.

11 листопада 2024 року Віталій був залучений до складу груп з розмінування деокупованих територій Херсонської області.

28 листопада 2024 року о 8 годині 20 хвилин під час розмінування лісосмуги в населеному пункті Мирне Херсонської області, внаслідок детонації ворожої протипіхотної міни ПМН-2 Віталій отримав важкі осколкові поранення. Його евакуювали до Військово-медичного клінічного центру міста Одеси.

6 грудня 2024 року, у день Збройних Сил України, серце Віталія зупинилося…

Йому назавжди 28…

Спогади побратимів:

Побратим на псевдо “Прокурор” : «Коли він говорив: «Не переживай, усе буде добре, я допоможу й підтримаю», — я знав, що це не просто слова. Він ніколи не кидав товариша, ніколи не ухилявся від відповідальності, ніколи не стояв осторонь, коли хтось потребував підтримки! Він завжди віддавав останнє, якщо цього хтось потребував, проявляв розумну ініціативу.»

Побратим на псевдо «Фастів»: “Він був одним із тих про кого кажуть: життя двічі таких не дає. Таких надійних і відданих людей можна побачити, мабуть тільки в кіно, але мені пощастило знати Віталіка особисто. Він завжди підтримував, додавав віри та впевненості в завтрашній день. Втративши його, я вперше відчув себе сиротою... Справжній друг. Замінивши всіх, немає заміни для тебе…”

Побратим на псевдо «Маджик»: Ми не ділили роботу на “моє” і “твоє” – все було “наше”. У нього були свої фірмові жарти про службу, міг у найтемніший момент кинути таку фразу, що вся позиція сміялася, навіть коли було не до сміху. Часто казав: “Та не переживай, прорвемось, ми ж не з картону”, – і після цих слів ставало спокійніше. Він був не просто товаришем по службі – він був справжнім братом.»

Нагороди та визнання подвигу:

🎖️Ще за життя, у званні молодшого сержанта, Віталій особисто був нагороджений Грамотою за сумлінне виконання службових обов'язків від військової частини А0139.

🎖️Указом Президента України «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обовʼязку» Віталій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

🎖️Рішенням Білоцерківської міської ради Віталію присвоєно звання «Почесний громадянин Білоцерківської міської територіальної громади»(посмертно).

🎖️Розпорядженням Київського міського голови Віталія нагороджено посмертно медаллю «Честь. Слава. Держава» за мужність, патріотизм, високу громадянську позицію.

🎖️Науменка Віталія Олександровича розпорядженням Київського міського голови відзначено посмертно нагрудними знаком «За сприяння обороні Києва»

Спогади дружини Юлії:

Саме під час служби в 101-й бригаді ми з Віталіком познайомилися. У моїх очах коханий завжди був і залишається харизматичним, красивим, з неймовірною посмішкою, мужнім, турботливим, темпераментним, завжди готовий прийти на допомогу, підтримати, зробити все аби я була щасливою.

Цінність сім’ї для нас була передусім і Віталік казав: «Якщо в нашій сім’ї все буде добре, то все інше теж буде добре».

За тиждень до його відʼїзду на Херсонщину ми стали чоловіком та дружиною. Навічно…

Для мене Віталік не лише Воїн. Він назавжди залишиться моїм чоловіком і людиною, яка наповнила моє життя любов’ю і теплом. Він часто говорив прості, але дуже важливі слова:

«Кохаю тебе».

«Я завжди поруч».

«Мій всесвіт».

«Все буде добре».

Коханий завжди приносив мені солодке, бо знав, що я дуже люблю цукерки й шоколадки. Особливо кіндер-сюрпризи. Ми навіть почали колекціонувати іграшки, й вдома мали окрему поличку, яка постійно поповнювалась. Навіть зараз, коли Віталіка фізично немає поруч, я купую кіндери й разом з його фотографією відкриваю їх, кладу іграшки та шоколад біля нього…

Віталік завжди казав «Все добре», навіть, якщо це зовсім не так. Одного разу він був у відрядженні, я зателефонувала, все як завжди, але тут він спокійно каже: «Кохана, я зараз зайнятий, зловили диверсантів, трішки постріляли. Я передзвоню пізніше».

Але при цьому він такий спокійний був, ніби нічого не сталося.

На службі Віталік був сильним не лише фізично, а й по характеру. Він завжди відстоював себе, побратимів, боровся за справедливість для всіх, тому що: «це служба, тут або всі, або ніхто».

Командири дуже поважали Віталія за відкритість, чесніть, те, що він умів аналізувати та вірно розставляти пріоритети, роздавати задачі побратимам.

Часто пригадую наш вечір перед виїздом на завдання (10 листопада 2024). Цілий день чоловік готувався, складав речі. Через те, що він поспішав, попрощалися ми якось швидко. Десь через години дві він зателефонував і сказав, що зможе приїхати додому ненадовго. Ніби відчував, що то буде наша остання зустріч, останні обійми, поцілунки та час разом. І хоч побратими відмовляли його повертатись, щоб не засмучувати мене ще більше, він всеодно приїхав. Заради мене. Заради нас…

Востаннє ми говорили з Віталіком якраз 28 листопада, приблизно о 7:20-7:30, перед його виходом на завдання. Була масована атака на Київщину, він зателефонував і сказав:

«Прокидайся, ракети... Цілую»

А через годину він отримав поранення.

Ці слова назавжди зі мною…

Віталік мав повернутися із завдання навесні. Ми хотіли відсвяткувати одруження з близькими, поїхати у відпустку.

Ми мріяли й планували наше продовження – ми дуже хотіли донечку, але, на жаль, це залишиться лише мрією…