Віталій
Римарук

Віталій Римарук народився 13 вересня 1998 року в селищі Делятин на Івано-Франківщині. Тут минули його дитинство та шкільні роки. Навчався у Делятинській школі № 1, де його запам’ятали старанним, активним і товариським учнем. Класна керівниця Надія Тодощук згадувала його як чемного, відповідального хлопця, надійного друга й людину, яка не відмовляла в допомозі. Віталій умів бути частиною колективу, підтримував однокласників і щиро радів їхнім успіхам.

Важливе місце в його житті змалку посідав спорт. Віталій займався легкою атлетикою, а своєю основною дисципліною обрав метання диска. Після школи вступив до Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, де навчався за спеціалізацією «метання диска». У 2021 році закінчив кафедру легкої атлетики цього університету.

Спорт для нього був не просто захопленням. Віталій став чемпіоном України серед молоді, був призером національних змагань, зокрема юніорського рівня, продовжував тренуватися і виступати на всеукраїнських стартах. Працював тренером у фітнес-клубі «FitMe». Звичні для спортсмена дисципліна, постійна робота над собою і вимогливість до власного результату були частиною його щоденного життя. Після одруження Віталій оселився на Львівщині, де жив разом із дружиною та маленькою донькою. Водночас він любив активний відпочинок і гори — те, що давало відчуття руху й простору поза тренуваннями, роботою та змаганнями.

Після початку повномасштабного вторгнення Віталій ще певний час продовжував спортивні тренування та виступи — у 2023 році він брав участь у змаганнях. Згодом став до лав Національної гвардії України. Служив офіцером 1-ї бойової групи 4-ї групи спеціального призначення (парашутно-десантної) 4-го окремого загону спеціального призначення з контрдиверсійної боротьби «Омега» Центру спеціального призначення «Омега» НГУ. Мав військове звання молодшого лейтенанта та позивний «Фіт».

У складі підрозділу Віталій виконував протидиверсійні та штурмові завдання на складних напрямках. Побратими знали його як дисциплінованого й надійного офіцера, але у спогадах про нього поруч із професійністю майже завжди звучить інше — людяність. Побратим Євген писав: «Віталій був не просто бойовим побратимом — він став справжнім другом, на якого можна було покластися у будь-яку хвилину». За його словами, навіть у важких обставинах Віталій знаходив слова підтримки й умів додати іншим упевненості.

17 червня 2025 року Віталій разом із побратимами виконував бойове завдання в районі населеного пункту Мирне Покровського району Донецької області. Під час стрілецького бою, який супроводжувався ударами FPV-дронів противника, він вів вогонь зі стрілецької зброї та прикривав відхід побратимів на вигідніші позиції. Близько 12:40 Віталій отримав вогнепальні поранення несумісні з життям.

Звістка про загибель Віталія стала важкою втратою для рідного Делятина, спортивної спільноти та побратимів. У школі згадували старанного учня, доброго друга й активного спортсмена. У легкоатлетичній спільноті — чемпіона України серед молоді та призера національних змагань, який ще зовсім недавно виходив у сектор для метання диска. Для побратимів він залишився «Фітом» — офіцером і другом, який у критичний момент виконував своє завдання та прикривав інших.

У Віталія залишилися дружина й маленька донька, батько та двоє братів. Люди, які знали його в різні періоди життя, згадували про нього як про відкриту, доброзичливу й товариську людину, завжди готову підтримати. Для рідних він був чоловіком, батьком, сином і братом, для друзів і побратимів — людиною, на яку можна було покластися.

За службу Віталій Римарук був відзначений відзнакою Президента України «За оборону України». Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня відповідно до Указу Президента України № 917 від 6 грудня 2025 року.

Віталія поховали у Львові на Марсовому полі Личаківського кладовища. У нього залишилися дружина, маленька донька, батько та двоє братів.

У житті Віталія спорт і військова служба стали двома дуже різними етапами, але у спогадах людей, які знали його, між ними є спільне: наполегливість, відповідальність і готовність бути поруч. Для рідних він назавжди залишився Віталієм — чоловіком, батьком, сином і братом; для спортивних друзів — сильним атлетом і товаришем; для побратимів — «Фітом». Саме таким його пам’ятають ті, хто знав його особисто.