Володимир
Новак

Володимир Новак «Ми завжди чекатимемо тебе»

7 листопада 1972 року в родині Новаків народився Володимир — добрий, щирий, допитливий хлопчик, який із дитинства вмів помічати красу простих речей. Особливо близьким йому був дідусь Михайло. Поруч із ним Володя слухав казки, родинні історії, пізнавав світ і вчився цінувати найдорожче — рідних людей.

Змалку Володимир цікавився всім новим. Ще хлопчиком захопився електрикою і сам зробив освітлення в агітпункті під час виборів, здивувавши дорослих своїми здібностями. Любив природу, ліс, риболовлю, гриби, пташиний спів і квіти, за якими доглядав усе життя.

Після закінчення Слобідської школи вступив до професійного училища в Глибоці, де здобув фах фрезерувальника. Працював електриком на льонозаводі, служив в армії, повернувся додому молодшим сержантом, згодом працював у міліції. У двадцять три роки став батьком — і відтоді відповідальність за доньку та родину стала важливою частиною його життя.

Були й роки за кордоном. Володимир працював, пізнавав інший світ, вивчав італійську, румунську, польську, розумів німецьку та французьку. Та чужина не стала для нього домом. Серцем він завжди повертався до України, до рідної землі й людей, яких любив.

Для доньки Володимир був не лише батьком, а й другом та наставником. Він навчав її керувати автомобілем, допомагав розв’язувати труднощі, підтримував порадою і завжди був поруч душею, навіть коли між ними були кілометри. А коли народився онук Миколка, дід Вова знайшов у ньому нову радість. Він хотів бачити, як росте хлопчик, бути його другом, учителем і прикладом.

Таким Володимира пам’ятають сестра Люба і брат Ігор— добрим братом, із яким можна було говорити про все, не добираючи зайвих слів. Для них він був не просто братом, а рідною людиною, опорою, частинкою їх життя. Вони дуже цінують все, що Володимир робив для них і для родини. Його пам’ятають і друзі — як чесну, відкриту та надійну людину, яка не залишала інших у біді.

Коли Росія принесла війну на українську землю, Володимир став на захист Батьківщини. Володимир Новак був мобілізований до лав Збройних Сил України 7 лютого 2025 року.

Після мобілізації два місяці проходив військове навчання, а згодом був направлений на передову — «на нуль», де мужньо виконував свій військовий обов’язок. Під час служби Володимир отримав поранення.

Служив молодшим сержантом, виконував бойові завдання у Сумщині та Донецько-Курахівському напрямках, брав участь у боях і захищав район оборони мотопіхотного батальйону.

13 липня 2025 року ворожий дрон поранив Володимира. Почалося лікування, а для рідних — довге очікування, молитви й надія, що він одужає та повернеться додому. У липні розпочався тривалий період лікування та реабілітації. Згодом Володимира перевели до військової частини в Чернівцях для подальшого проходження служби та лікування.

Під час служби його здоров’я різко погіршилося — стався інсульт із крововиливом у мозок. Володимир опинився у реанімації. Лікарі до останнього боролися за його життя, підключили до апарату штучної вентиляції легень та робили все можливе, щоб його врятувати.

На третю добу стан Володимира залишався надзвичайно тяжким. Серце ще боролося за життя, але 19 червня його серце зупинилося.

Володимир віддав своє здоров’я, сили та життя, захищаючи Україну. Він пройшов через фронт, поранення, тяжке лікування і до останнього боровся за життя.

Його земний шлях завершився, але пам’ять про нього не має кінця. Бо людина живе доти, доки живе в серцях тих, кого любила. А любов Володимира до своїх рідних залишилася з ними назавжди.

Наталія Балан з мамою Веронікою Новак, сестрою Любою Клоченко та братом Ігорем Клоченко