Юрій Пронюк народився 8 березня 1994 року в Жидачеві на Львівщині. Там почав навчатися у школі № 1. Згодом разом із сім’єю переїхав до Львова, де продовжив навчання у середній загальноосвітній школі № 54. Після закінчення школи вступив до Львівської державної фінансової академії.

Юрій поєднував, здавалося б, зовсім різні захоплення. Регулярно займався спортом, любив музику, грав на гітарі, співав і писав пісні, цікавився мистецтвом чаювання. Рідні згадують його добрим, розумним, справедливим і чесним, творчим, емоційним, із тонким почуттям гумору. Він мав багато енергії, легко захоплювався тим, що любив, і так само серйозно ставився до справ, за які брався.

У двадцять років Юрій одружився. Невдовзі народилася донька, а згодом — син. Сім’я була для нього надзвичайно важливою. Мати, Орислава Мирославівна, згадувала, що діти були для Юрія «його всесвітом» і «його мотором». Він був турботливим чоловіком і батьком, багато уваги віддавав дружині та дітям. У родині його пам’ятають романтичним, чуттєвим і дуже прив’язаним до близьких.

Після навчання Юрій працював у будівельній сфері в Республіці Польща, згодом — бригадиром будівельної бригади. До повномасштабної війни його життя було пов’язане з родиною, роботою, музикою, спортом і звичайними планами на майбутнє.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Юрій повернувся з-за кордону в Україну й добровільно вирішив стати на її захист. Військового досвіду він до того не мав, строкової служби не проходив. За словами матері, спочатку саме через відсутність підготовки його не взяли до війська. Проте Юрій не відмовився від свого рішення і домігся, щоб його зарахували до лав захисників.

Службу розпочав у 2-й окремій Галицькій бригаді Національної гвардії України. Згодом перевівся до 4-го окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення Національної гвардії України, де служив офіцером 2-ї бойової групи 3-ї групи спеціального призначення.

У підрозділі Юрій мав псевдо «Цифра». Воно з’явилося через татуювання з числом 13. Під цим позивним його знали побратими, з ним він пройшов свій бойовий шлях.

Під час служби у 4-му окремому загоні спеціального призначення «Омега» Юрій зазнавав поранень. Однак після лікування прагнув якомога швидше повернутися до підрозділу й знову стати до виконання бойових завдань. Для нього служба не була чимось, від чого хотілося відійти після пережитого: навпаки, він важко сприймав вимушену перерву і намагався якнайшвидше повернутися до побратимів.

Юрій виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької, Луганської та Запорізької областей. За час служби він пройшов шлях від солдата до офіцера. Для людини, яка прийшла до війська без попередньої військової підготовки, це було свідченням того, наскільки швидко він навчався, зростав у службі та був готовий брати на себе відповідальність.

У березні 2024 року Юрій пережив смерть батька, який також був Захисником України. За наданими відомостями, часу на прощання було зовсім небагато: у день похорону батька Юрій вирушив на фронт.

За службу Юрій був відзначений державними та відомчими нагородами. Відзнакою Президента України «За оборону України» — відповідно до Указу Президента України № 559 від 5 серпня 2022 року. Медаллю Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За сприяння воєнній розвідці України» II ступеня — відповідно до наказу начальника ГУР МО України № 70 від 4 червня 2024 року. Після загибелі Юрія нагородили орденом «За мужність» III ступеня відповідно до Указу Президента України № 175 від 24 березня 2025 року.

28 жовтня 2024 року молодший лейтенант Юрій Пронюк виконував бойове завдання поблизу селища Вишневе Донецької області. Під час наступальних дій у лісосмузі підрозділ мав виявити та знищити противника. Близько 13 години 02 хвилин відбулося бойове зіткнення, у ході якого Юрій отримав поранення, несумісне з життям. Йому було тридцять років.

2 листопада 2024 року у Львові відбувся чин похорону Юрія Пронюка в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Поховали його на Полі почесних поховань Личаківського кладовища.

Пам’ять про Юрія зберігають і в містах, з якими було пов’язане його життя. У Жидачеві, де він народився і починав навчання, його ім’я викарбуване на меморіальній дошці на фасаді закладу загальної середньої освіти № 1 імені Героя України Тараса Матвіїва, а також на стелі пам’яті полеглим Захисникам України. У Львові меморіальну дошку на честь Юрія встановили на фасаді середньої загальноосвітньої школи № 54, де він продовжував навчання після переїзду.

Юрій Пронюк не був людиною, яка змалку готувалася до військової професії. До 2022 року він жив цивільним життям: працював, виховував дітей, грав на гітарі, писав пісні, займався спортом. Коли почалася повномасштабна війна, він повернувся в Україну і наполіг на тому, щоб стати до війська. За час служби виріс від солдата до офіцера підрозділу спеціального призначення «Омега», виконував бойові завдання на кількох напрямках і залишався в строю до свого останнього бойового виходу.

У Юрія залишилися мама, дружина, донька, син, молодші сестра та брат. Для них він назавжди залишився не лише молодшим лейтенантом «Цифрою» і воїном, відзначеним нагородами, а передусім сином, чоловіком, батьком і братом — людиною, яка любила свою сім’ю, музику й життя, а в найважчий для країни час зробила свій вибір і стала на її захист.