Мелечинський Євгеній (позивний Койот)

Народився 26. 05. 1979 р. у звичайній працьовитій родині Павла та Єви Мелечинських.

З ранніх літ виховувався в доброті та любові.

У вересні 1985 р. перші життєві кроки зробив у 1 – му класі початкової школи на Гуті, а в 5 –й клас перейшов в загальноосвітню школу I – III ст. с. Кам'яниця, де отримав свідоцтво про неповну середню освіту (рік закінення 1994).

Професію автослюсара здобув в Ужгородському профтехучилищі N 16. Чоловіку це дуже подобалось, він вже тоді мав “золоті руки”. В 1997 р. навички керування авто отримав в Ужгородській АШ ТСОУ ( автомобільна школа товариство сприяння обороні України).

Потім навчався в ДСАФ, де отримав водійські права категорії А, В, С. Того ж року восени Женю призвали на строкову службу, проходив він її у Національній Гвардії України в Одесі.

Додому повернувся зі званням сержант.

Працював техніком, адміністратором ігрових автоматів ПП «УІС».

Женя завжди підтримував здоровий спосіб життя, ніколи його не бачили з цигаркою чи пляшкою пива. Заробляв коханий на життя ремонтними роботами, клієнти поважали його за професіоналізм. Завжди допомагав, не лише рідним. Чи день, чи ніч, завжди біг на допомогу, в цьому був його великий плюс. Був чесним, справедливим, людина з великим серцем і щирою душею. Свого майбутнього чоловіка я зустріла на весіллі спільних знайомих. Женя був ідеальний у всьому.

Три роки ми зустрічались, тоді у червні 2010 року побрались. Через рік у серпні народився син Антон. Ми все робили разом, старість теж планували зустріти разом, планували, що будемо займатись господарством (розводити курей та індиків). У 2014 році під час АТО (антитерористична операція) чоловік отримав повістку. Без страху і вагань, коли сину було 3 роки, прийняв цей виклик і був прийнятий до лав ЗСУ (збройні сили України). Служба проходила у в/ч ВОХОР – військова охорона, де займав посаду – стрілець команди ВОХОР.

"За час роботи в займаній посаді зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим працівником. До виконання своїх службових обов’язків ставиться добросовісно і старанно. Військові статути, настанови та керівні документи знає і правильно керується їх вимогами у службовій діяльності. Володіє хорошими вольовими якостями. У складних обставинах діє впевнено, орієнтується швидко, рішення приймає доцільні і обгрунтовані. Тактовний, ввічливий, має високі моральні якості. Користується повагою серед побратимів і старших начальників." Так охарактезував чоловіка начальник групи команди ВОХОР. Демобілізували Женю після 13 – ти місяців військової служби, сержантом в запасі. Невдовзі нашу сім’ю поповнила донечка Юліанна.

Женя був безмежно щасливий. Коханий обожнював дітей, був для них найкращим татом. Сину говорив: «Все що знаю робити я, навчу і тебе». – «Тато наш Герой», так говорять діти. Щоби забезпечити їхнє краще майбутнє, багато працював, їздив за кордон на роботу. Женя завжди казав: «Ти віддавайся дітям, а я подбаю про вас».

За 2 місяці до великої війни чоловік повернувся з Фінляндії, де заготовляли ялинки.

Повномасштабна війна застала нас вдома. Женя важко переживав усе, що відбувалось навколо.

Після демобілізації в 2015 – му, їх попереджали, що у разі чого мають самі з’явитись до військомату.

Пам’ятаю, як спитав мене: «Чи є у нас великий рюкзак?» Зі сльозами на очах я знала його рішення… Й у перші дні вторгнення коханий сказав, що йде боронити свою родину, щоби окупанти не прийшли сюди. Звісно всі ми переживали і плакали, а діти нічого не розуміючи тулялись до мене. Щоб підтримати чоловіка, рідний брат вирішує, що теж приєднається до служби у війську. Спочатку хлопці несли службу на військоматі Служба охорони м. Ужгород. Коли постало питання: « Хлопці, хто готовий поїхати на передову?» Женя перший без вагань вийшов з строю, а хлопці за ним. Пройшли навчання на полігоні, що в с. Оріховиця, ну а потім вже служба під білоруським кордоном на Житомирщині (Малин, Коростень). Служив у 128 – мій ОГШБ (окрема гірсько – штурмова бригада), 2 – го стрілецького батальйону старшим сержантом, заступником командира взводу та командиром відділення. Далі була коротка відпустка, у вересні 2022 Женя приїхав додому. То був неочікуваний сюрприз. Донька вперше вимовила слово «Тато», всі були розчулені, вперше побачила сльози радості на очах у чоловіка. Дні відпустки ми проживали сповна, старались насолодитись кожним днем, один з одним. На вихідні, в неділю було храмове свято, прийшло багато друзів, знайомих, кожний хотів поговорити з Женьом. А в понеділок рано нас чекало важке прощання…. На порозі в сльозах стояли ми з сином та свекруха.

Пам’ятаю, як Женя сказав: «Не треба мене проводжати, потім будете мене зустрічати». І вийшовши за поріг, сідаючи в авто глянув на нас востаннє …

Після повернення з відпустки хлопці вирушили на Дніпропетровщину, а згодом захисники вирушили звільняти Херсонщину. Дзвінків додому поменшало, так як тут велися активні бої. Пам’ятаю, як Женя подзвонив і в ході розмови сказав: «… Ти там бережи дітей, і все що ми з тобою нажили – залишаю вам». В цих словах наче передчував щось погане … З сльозами на очах я відповіла: « … не говори таке, ти маєш повернутися, і ми разом маємо зростати наших дітей !»

16 жовтня 2022 року під час бойового завдання на Херсонщині, н. п. Нова Кам'янка, рятуючи побратима віддав своє життя. Наскільки мені відомо, стався артилерійський обстріл, було багато поранених. Медики не встигали надавати всім допомогу. Неподалік чоловіка лежав поранений побратим, і Женя не вагаючись, маючи біля себе аптечку – побіг йому на допомогу. Це мій Женя ! , він завжди біг на допомогу, оскільки був відповідальним за хлопців і не тільки. Було чутно другий «вихід», вороги поцілили з танку. Женя, отримавши травми несумісні з життям, впав на землю з тими бинтами… Прибіг брат чоловіка, просив хоч слово сказати …. , але Женя мовчав. Зі слів побратимів, коханий був здібним воїном, дбав про хлопців, завжди чесний, порядний та справедливий, часто згадував про родину – розповідаючи про дітей. Для всіх рідних, друзів, знайомих це була шокована новина. Ніхто не хотів в це повірити … : «Хто, хто, але не Мелечинський !», так всі говорили. Почувши страшну звістку, життя зупинилось …

27 січня 2024 року, нам рідним вручили почесний орден «Хрест Героя».

12 липня 2024 року, за особливі заслуги в захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, мужність і героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань нагороджено (посмертно) орденом «За мужність» III ступеню.

21 грудня 2024 року був нагороджений відзнакою та посвідченням «Почесний громадянин Оноківської територіальної громади».

Поховали ми нашого Героя вдома в Гуті на кладовищі, куди щонеділі ходимо з лампадками та квітами.

Любимо…. Сумуємо…. Пам’ятаємо… Завжди в наших серцях.

Слава Україні, Героям Слава!