Урочистий некролог (пам'ятне слово)

Світлій пам'яті головного сержанта Форіса Ігоря Олександровича

(позивний «Кабан»)

30 вересня 1987 року в Оболонському районі міста Києва розпочався життєвий шлях людини честі та безмежної відваги — Ігоря Форіса. Народився і виховувався в порядній, дружній родині. Його дитинство, юність та молодість проходило у найкрасивішому куточку міста Київа - Оболонь. Ігор не цурався жодної роботи, він завжди допомагав усім, особливо своїм рідним.” Його серце, що світило іншим”. Він був із тих рідкісних людей , які завжди приходять на допомогу першим. Його не потрібно було кликати він відчував серцем, коли хтось опинявся в біді. Це найвища міра людяності - коли власні потреби ніщо порівняно з бідою інших. Ігор завжди оберігав свою маму і свою родину, допомагав, піклувався, дарував квіти і приємні подарунки як справжній син. Ігор був людиною безмежної щедрості. Найголовнішою його рисою характеру була неймовірна, майже свята щедрість, він віддавав останнє, навіть якщо сам залишався ні з чим. Його щедрість не мала меж і не шукала вдячності. Ігор був гарним, фізично розвиненим КРАСЕНЕМ!!! Чемним, вихованим, добрим, з чуйним серцем але на його обличчі рідко була присутня посмішка. Ця його зовнішня строгість завжди підкреслювала впевненість та відповідальність. Але його майстерність розповідати з гумором різні веселі історії від яких всі отримували позитивні ємоції, тому, коли він щось розповідав, всі слухали і сміялися від його веселих жартів та історій, що здавалися ще кумеднішими на тлі його незворушного обличчя».В своєму житті Ігор щиро любив автомобілі, швидкість та подорожі, знаходячи в дорозі ресурс, натхнення та свободу. Київський хлопець, випускник автодорожнього технікуму, він не уявляв свого життя без руху. Працював у «Київпастрансі»; Очолював службу охорони супермаркету; розвивав власну справу в логістиці — він завжди був у центрі подій, завжди впевнено тримав кермо своєї долі.

Любив життя, дітей, родичів та жінок!!!

Ігор має , двох чарівних, гарних доньок Поліну 15 років та Вікторію -3 рочки, яких дуже любив, але Ігор пішов із життя миттєво як воїн, не встигнувши побачити їхнього дорослого життя.

На початку повномасштабного вторгнення російської 25 лютого 2022 року, не вагаючись ні хвилини, Ігор пішов добровольцем у батальйон «Братство», а згодом став до лав 126-го батальйону 112-ї окремої бригади ТрО міста Києва.

Ми схиляємо голови у глибокій скорботі. Ми прощаємося не просто з воїном, а з Героєм, справжнім захисником, головним сержантом — Форісом Ігорем Олександровичем, якого побратими знали «Кабан».

Ігор був надійним плечем, людиною твердої волі та щирого серця. Його позивний «Кабан» символізував не лише силу та незламність у бою, а й здатність йти напролом заради перемоги, захищаючи кожного, хто поруч. Він був Сержантом, який вів за собою, вчив і оберігав. На фронті він отримав позивний «КАБАН», який став символом його сили та надійності. Його шлях — це взірець справжнього лідерства: пройшовши горнило війни від солдата до головного сержанта батальйону, він став справжнім «батьком» та авторитетом для побратимів.

За героїзм Ігор був відзначений високими нагородами: державною медаллю від Президента України «ЗАХИСНИКУ ВІТЧИЗНИ», почесним Бронзовим хрестом «ЗА ХОРОБРІСТЬ», відзнакою МОУ «За поранення» та медаллю «За оборону Києва та Київської області». Він мав численні подяки за бездоганну та сумлінну службу, що підтверджувало його винятковий професіоналізм.

Ігор мріяв про нові дороги вільною країною. Тепер його шлях проліг у небеса. Війна забирає найкращих, тих, хто мав будувати майбутнє нашої вільної України. Ігор не сховався, він обрав шлях воїна і пройшов його гідно до самого кінця. Його подвиг — це зерно, яке впало в землю, щоб прорости нашою свободою.

15 квітня 2026 року на Донеччині серце Воїна зупинилося внаслідок ворожого авіаудару ФАБ-250.

«Дякуємо тобі, Герою, за кожен наш ранок!»

«Форіс Ігор Олександрович — назавжди в строю!»

«Кабан — приклад мужності та братерства».