Олександр
Яценко

ЯЦЕНКО ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ

(07.10.1980-20.07.2025)

Яценко Олександр Дмитрович, народився 07 жовтня 1980 року у селі Велика Глумча Ємільчинського району Житомирської області у сім'ї робітників.

У 1986 році почав навчання у школі смт Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області. Після Чорнобильської катастрофи його родина приймає рішення переїхати до Харківської області, тому Олександр продовжив навчання у Вільшанській загальноосвітній школі Дворічанського району Харківської області, яку він і закінчив у 1998 році.

У грудні 1998 року був призваний на строкову військову службу, і вже в січні 1999 року прийняв військову присягу, якій залишився вірним до кінця свого життя.

У 2006 році Олександр створив сім’ю, разом із дружиною виховував двох дітей. Постійно розвивався та здобував освіту: у 2009 році закінчив Харківський машинобудівний коледж за спеціальністю "Монтаж та експлуатація електроустаткування підприємств та цивільних споруд", а в 2019 році закінчив Харківський інститут фінансів Київського національного торговельного – економічного університету за спеціалізацією "Фінанси та кредит".

З 2005 року працював у АТ "Українські енергетичні машини" (раніше – АТ "Турбоатом"). Олександр Яценко на заводі пройшов трудовий шлях від ученика токаря до начальника дільниці гідротурбінного цеху № 83.

З початку російсько-української війни у 2014 році Олександр добровільно пішов захищати Україну. Вдома залишилася сім'я, на той час молодшому синові було лише 2 роки.

У 2017 році він отримав перше серйозне поранення, після якого потрапив до військового госпіталю, і вже згодом мав нагоду повернутися до цивільного життя. Повернувся тихо, без гучних слів, розпочавши працю в цеху підприємства. Проте, вже у 2018 році знову став на захист Батьківщини. У 2019 році отримав поранення гомілки, після якого на деяку годину опинився у інвалідному кріслі. Була тривала реабілітація. Завдяки професіоналізму медичних працівників Харківського військового шпиталю Олександр знову почав ходити.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації Олександр Яценко, як і більшість українців, знову став на захист України, сім'ї, земляків, усіх українців, хоч вже мав статус «Інвалід війни».

Протягом одинадцяти років бойових дій Олександр перебував на захисті багатьох населених пунктів, зокрема: Золоте, Нижньотепле, Станиця Луганська, Попасна, Щастя, Трьохізбенка Луганської області, Бахмут, Мар'їнка, Курахове, Часів Яр Донецької області, Харків, Балаклія, Вовчанськ, Дворічна, Куп'янськ Харківської області. У квітні-травні 2023 року брав участь у важких боях за місто Бахмут. Під час цієї операції підрозділ під керівництвом Олександра витримав оборону, що свідчить про його високий військовий досвід, бойову майстерність та відвагу.

За годину служби був нагороджений відзнаками, зокрема:

у 2015 році - "За службу державі" та "За вірність присязі",

у 2016 році - "За оборону Щастя",

у 2017 році - Медаль "Захиснику Вітчизни" від Президента України,

у 2020 році - "Хрест бойового братерства",

у 2023 році - "За вірну службу" ІІІ ступеня, "Сили ТрО Куп'янськ - Готові до опору!",

у 2025 році - "За оборону України" від Президента України.

Посмертно був нагороджений відзнаками Харківської обласної ради "Слобожанська слава" (найвища нагорода Харківського регіону) та орденом "За мужність" ІІІ ступеня від Президента України.

За сумлінну працю на підприємстві нагороджений знаком "За заслуги" у 2019 році, Подякою генерального директора АТ "Укренергомашини" та Подякою голови Харківської обласної ради у 2016 році.

Яценко Олександр Дмитрович загинув 20 липня 2025 року у бою під Вовчанськом, у боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.

На момент загибелі Олександр Яценко перебував на посаді головного сержанта 123 окремого батальйону 113 бригади, мав звання майстер-сержант.

Як всі побратими, так і всі громадянські українці, хто знав особисто Олександра Яценка, пишаються його незламністю, оптимізмом, патріотизмом. Він був простим у спілкуванні, сильним, справедливим, життєрадісним. Побратими його називали «воїн із посмішкою», який вселяв кожному впевненість і не давав жодних приводів щодо сумніву в діях. Своїм життєвим шляхом, своїми героїчними поступками Олександр Яценко довів, що був гідним громадянином України.

Публікації у соціальній мережі Фейсбук: військового журналіста Леоніда Андрійовича Лонгвіненка, група "Дворічанщина: історія та реальне життя", засновниця групи працівник Краєзнавчого музею смт Дворічна Алла Гудь.

Публікація на сайті Суспільне Харків: https://suspilne.media/kharkiv/1056555-vtrati-harkivsini-u-lipni-2025-roku-zgaduemo-zagiblih-zahisnikiv-poimenno/?anchor=live_1753643401&utm_source=copylink&ut ​

Газети:

"Слобідський край" від 14.08.2025 стаття "Нестримна людина і воїн із посмішкою",

"Сільські вісті" від 07.08.2025 стаття "Війна вбиває кращих",

"Народна трибуна" від 15.08.2025 стаття "45 мав би зустріти, а він поліг поблизу Вовчанська...",

"Публіка" від 05-11.08.2025 стаття "Вічна пам'ять. Обличчя перемоги".

Фотоальманах "Тінь війни" автор Л. Логвіненко.

Книга "Пам'ять в обличчях" 10 випуск.

Вічна Слава всім, хто загинув, захищаючи Україну!

Слава всім, хто захищає Україну!

Слава Україні!

Героям Слава!